Складнопідрядне речення.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

І не збагну ніколи, як вмістилось моє життя в маленькім слові «хліб».

Справжня любов народжується тількі в серці, яке пережило турботу про долю іншої людини.

Де діти перестають любити і поважати батьків, там кінець усьому.

Коли одна держава завойовувала іншу, відбувалося «схрещення мов».

На краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти.

Тихо й нудно, і спека пекельна.

На тонкій шиї чорнів шнурок з дукачем та червоніло дрібне добре намисто.

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії.

Куди серце летить туди й око глядить.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Я вірю в ті чари, я вірю в ту силу бо серцем їх почуваю.

Хоч, не рідний син Ярема, а щира дитина.

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали.

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

щоб, аби, якби, проте 

наче, неначе, як, але

якщо, бо, тому що, так що 

якщо, якби, однак, як 

Сторожа ходить по міському валу, і сови сплять в западинах бійниць.

Ще нехай зацвіте ромашка, і всміхнеться засмучена мати.

І на хуторі, і в гаю все змовкло, все заснуло.

Усе в ній біліло: і стеля, і вишиті рушники на стінах.

Вона відчуває ті місця, з яких сила земна переходить в людину.

На дуба-велета, що ріс віки, накинулись вітри шалені з бору.

Люблю, коли виводить літо останні грози на парад.

Від того земля не схолоне у надрах, що вкрита буває густими туманами.

Я сідаю на дві години набивати порожні гільзи, і це фактично є вже початок полювання.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Людство давно і всерйоз задумується над тим, як обмежити свій вплив на природу.

То пролетить березовий листочок, то пробіжить невидимий їжак.

Я з тих країв , де над Дніпром цвітуть , шумлять гаї.

Будеш , батьку , панувати, поки живуть люди.

Дуже важливо , щоб учням було дороге все створене старшими поколіннями.

Щасливий чудесний край , де навіть вода могла приносити людині статки !

Синій дим цівкою знімався від коминів і змішувався вгорі з рожевою імлою.

Дерева, одягнені в легеньку одіж із срібного інею, облялись делікатними рожевими тінями.

Так прийшла зима, яку ніхто вже не чекав.

Ранок був ясний і морозний, сахарний сніг рипів під ногами.

 Да й згадав старий смутну пісню, що зложив Божий чоловік.

Андрій терпляче чекав, коли скінчиться дощ.

 Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водянк.

Я переконана, що зійде сонце і покине нас пітьма.

  Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить біля мами.

Іван стояв тоді біля вагона, аж доки рушив поїзд.

 Чудовими уроками сприймань і відчуттів були наші подорожі до лісу, коли осінь розкриває свою багату палітру.

Здається, ніби його не гнівлять не дуже привітні слова матері.

щоб пісня линула з вікон

де зростають діти

бо тепло там і затишно в душі

незважаючи на гамір та неспокій

щоб сховатися від пекучого сонця.

коли почало сходити сонце.

що давно обріс цікавими легендами.

аби до вечора повернутися додому.

Додатка (що? чого?)

Обставини (де? куди? коли? відколи?)

Означення (який? чий? котрий?)