Складнопідрядне речення

Там, де Дніпро гримить і лине, уже поставила турбіни міцна робочого рука.

За лісом, що темнів на схилі гори, спалахнула пожежа.

І жодної миті не можна повернути, щоб заново, по-іншому прожить.

Ручки туго позатягувані у блискучі печатки, так що і пальців зігнути не можна.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродять серпень по землі моїй.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спилила.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Свинцем набрякли сиві хмари, а сонце зникло якось враз.

Косили сіно лугове, і пахла м’ята.

Хтось мухам набрехав, що на чужині краще жити.

Нехай радіє правдонька, а кривда чеше ніс.

А хто стрічався на шляху зо мною, того я щирим серденьком вітала.

Народе мій, як добре те, що ти у мене є на світі.

Коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого.

З особливою пильністю зберігалися липові гаї, які давали мед, і дубові ліси.

До цього патефона зосталось одна-дві голки, які весь час треба було заточувати і кілька надщерблених платівок.

Василько занурив руки в кушир і щоб не так грузнути, поповз на колінах, обмацуючи мул.

Я вдивлявся й слухав цю осінню картину, що мала заворожуючий зоровий та звуковий ряд, і поволі ступав схилом яру.

Зрештою вона знайшла в скрині те, що шукала і хутенько поскладавши зжужмане своє багатство, зачинила віко.

Сашко обійняв його за шию, але в цю мить вовк відскочив від Сашка в ліщинник.

Життя тільки тоді щасливе, коли людина створює щось нове.

Вчорашній гуркіт схожий був на один грім, а цей – на сто!

Нез’ясненна туга сповнила мене, і я розхвилювався.

І якщо порівняти яблуню з галактикою, то пізні яблука на такій крислатій галактиці сприймаються за сузір’я, за ґрона зірок.

Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі старий дідусь навча своїх онуків.

Потім, коли зайшов із речами та букетом півоній в автобус і глянув у вікно, постать матері, ще така близька, видима, вже видалась віддаленою.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацього роду.

Як ото після градобою колоски на ниві підводяться так зараз підводяться, відходять душею люди.

Хочеться, щоб не було краю безмежному палахкотінню блакиті вінценосному сяйву сонця.

Біленькі хатки з темними й жовтими солом’яними покрівлями визирали весело всміхаючись з невеликих садочків, що зеленіли мало не в кожному дворі.

Крім цмину піскового в Україні ще поширені цмин щитоносний, який зростає на приморських пісках Азовського та Чорного морів, і цмин запашний.

і зігріває все навколо.

... хоча навколо біло-біло від іскристого снігу.

... воно пускає навколо пустотливі іскорки.

... освітивши і поле, і ліс.

... коли почало сходити золоте сонце.

... щоб сховатися від пекучого сонця.

... що давно обріс цікавими легендами.

... хоч нас умовляли цього не робити.