Складнопідрядне речення (без супідрядності)

Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

Люблю людей землі своєї, бо і я землі своєї вірний син.

День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду.

Шепочеться діброва, та вечірні пливуть небеса.

Все спить, однак вже я не сплю.

Говорять, що матері сльози гарячі і тверде, міцнеє коріння проймають.

Осінній день короткий, але сьогодні він згасав надто повільно.

 Але Маланка знала, до чого воно йдеться.

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

 Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шибки до кожної хати.

П’яно чарує шелест пшениці, що преплітається з дзвониками та берізко.

Східний небокрай червоно горів, неначе хтось далеко на обрії запалив велике кострище.

Я хотів, щоб ти була зі мною завжди

Вони жили так, начебто гойдалися на кониках з дитячого майданчика.

Ніхто не знає, де кого доля чекає.

У важкі хвилини скорботи та недуг я тихо йшов, куди гляділи очі.

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

Що вдіє раб, принижений, нещасний, як буде проповідь читать своїм панам.

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі.

 Нафіса любила їх, приймаків, як люблять безрідних дітей сусідські жінки. 

Як не горю, то не живу.

 Справжня дружба полягає в тому, щоб бути вимогливим до своїх друзів.

Поезії Кобзаря народжені, щоб не вмирати ніколи.

Важливо, щоб зерно було добірне й живе.

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити

способу дії

означальна

мети

порівняльна

 Долиною полилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву

 Народ захоплений танцем і все звужує коло, так що танцюри мов у криниці.

 Де прикрили солдати цю землю грудьми, розквітають травневі сади.

Од квіту вишень стало в світі біло так і чисто так, хоч вікно – навстіжень.

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться.

 Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Все, що відбувається у світі природи, має свій смисл.

Коли вже народився ти поетом, – за все відповідай у цім житті.

Квітує день на радощах буття, що нам кують зозулі із ліщини.

Як тільки займеться десь небо з другого боку, встає зараз червоний туман 

Син виконав завдання так, як там було написано

 Пташки, що влітку так співали, в ірій вже повідлітали.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Те, що було, минулося і знову не буде.

 Принишкли хати, наче присіли до землі.

Дерева благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Я люблю, як, буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Вони танцювали доти, доки зовсім потомились.

Фрося примовкла і задивилась удаль, на обрій, де пломеніла яскрава зірка.

В небосхил задивившись далекий, де задумливо зорі горять, дві високі гілчасті

Хто серед трупів ворожих біжить по селу, що вже догорає?

 А може завтра ти пройдеш ось тут, де вітер пелюстки колише.

Несу любов свою здалека, яку назавжди я зберіг.

 Не встигають збагнути сини, що матері не вічні.

Хто ж не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія, любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки.

На Україні вірили, що поле після битви навесні вкривається маками.

Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорах красу рідної природи свої переживання та відчуття.

Навесні 1904 року Соломія Крушельницька блискуче виступила при тріумфальному відродженні „Мадам Баттерфляй” Пуччіні в Італії, хоча кількома місяцями раніше ця опера зазнала гучного провалу.

Звісно, матеріальні, душевні, духовні блага приносять задоволення, проте людина сама робить себе щасливою.

Виграючи розмаїттям кольорів на блакитному небосхилі, веселка в усі часи не давала спокою людській уяві.

У скандинавських міфах веселку вважали мостом, який сполучає небо й землю.

Пройшла гроза, і ніч промчала.