Складнопідрядне речення (місця, часу, причини, мети, умови)

Він пішов туди, де глухо стогнали припнуті човни.

  Тільки тепер, коли на луках стали з’являтися мисливці, стара качка полетіла разом із виводком у плавні.

 Та пісня морозом пішла у мене по спині, заскреблася у горлі, бо співала її не мати.

У городах ворушилися й волочилися до плотів гарбузи, намагаючись вибратися на паркан, щоб озирнути білий світ.

  Якщо береза опушиться раніше за клена, літо буде сухе.

Уночі Андрій довго не міг заснути, бо в хаті густо пахло холодною м’ятою.

Під час мандрів на Січ козаки завертали в село, щоб запастися списами.

Тепер, як прохолодно стало, мурахи припинили марні мандрівки по дереву, стали утепляти на зиму своє житло, закривати входи-виходи.

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді краще першу частину кінокартини почати з пісні.

 Найгіркіша правда утверджує в душі прагнення бути хорошим, бо правда за самою природою ніколи не принижує людської гідності.

Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну.

 Для того, щоб бути собою, треба пізнати самого себе.

 Навіть тоді, коли заметілі стихають, морози в лютому не спадають.

Я їду туди, де мене чекає вільний степ, тихі задумливі озера, пісні на чумацьких дорогах.

  Якщо отримати проекцію сонця за допомогою бінокля або телескопа, можна побачити темні ділянки.

Мали спати по черзі, бо хтось один повинен був підтримувати вогонь.

 Дощ миє листя, щоб написати на ньому новим чорнилом палімпсест.

Тільки вранці, коли до лиця Оле доторкнулися лагідні сонячні промені, дівчина розплющила очі й розбудила Кера.

Де корабель наш проплив, дорога там довга й широка біліє, як мармур, як сніг.

Якщо весь Місяць заходить у тінь Землі, відбувається повне Місячне затемнення.

Я брала там євшану-зілля вволю, де у Кирилівці ходив малий Тарас.

Минуло немало років, як погас вогонь війни й вичахли гармати.

Усе село ніби палало в час перезви, бо все село гуляло на весіллі.

Щоб зірвати рослину для лікування, потрібно було прочитати певну молитву.

Наші предки клали ляльку-мотанку в колиску для немовляти, щоб у хаті не селилися домовики.

Куди дме вітер, туди й гілля хилиться.

Ніяка в світі сила нас не зламає, бо нас коріння наше в землі тримає.

Якщо комета наближається до Сонця, крига починає танути, утворюючи гігантський сяючий хвіст газу та пилу.

Ледве літнє сонце впало за обрій, усе село потонуло в тихому прохолодному присмерку.

Побачивши першу ластівку, вмиваються, щоб не мати на обличчі веснянок.

 Посиджу на лаві в парку, поки не заплакала осінь дощем.

Душа людська здатна жити лише тоді, коли доторкається до іншої душі.

І не перепинити цієї живої народної ріки до церкви, бо в її святості живе наш дух.

Там, де не згодні життям платити за збереження гідності, розплачуються гідністю за збереження життя.

Щоб не відстати від своїх вогневиків, старшина завжди вирушав заздалегідь.

Як я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами, сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками.

На березі ставало темно, тому що з берега насувала важка чорна хмара.

Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ.

Там, де сіло сонце, весь горизонт палав яскравим полум’ям.

Якщо ти за своє життя не посадив жодного дерева, то плати за чисте повітря.

Усі позбирай у небесах бризки осіннього світла, щоб у привітних очах усмішка радості квітла.

Надворі стало майже зовсім темно, тому що важкі хмари заволокли все небо.

Людина доти живе, доки якесь діло робить.

А там, де чути синички вбогий свист, зими злякавшись, тріпоче лист.

З кожним подихом теплого вітру тоншає й тоншає кірочка льоду, поки не заголубіє, неждано й казково, омите тоненькою водяною плівкою скло.

І зорі блимають незлічені над нами там, де Чумацький Віз накреслив дальню путь.

Щоб зняти нервове напруження, розріжте свіжий апельсин навпіл і насолодіться його ароматом.

Не злякати вам нікого, холодні сніги, бо розтопить вас сонце блискуче.

У мене вмить заб’ється в грудях серце, коли до болю щира й чарівна десь наша рідна пісня розіллється та жайвором весняним залуна.

Ітиму, доки вистачить снаги.

Ми підемо з тобою туди, де осінь намалювала казку.

Усе свіже, зелене та яре, тому що село коло річки.

Щоб перестати турбуватися, потрібно протистояти нашим переконанням та емоціям.

Якби не поезії дивнії чари, убогі жили б ми, понурі, як хмари.

Вилежані під осінніми дощами та вітрами стебла льону та коноплі сушили в печі, потім м’яли на терницях, щоб очистити волокно від костриці.

Як місяць збільшується і дме західний вітер, то неодмінно буде дощ.

Вони танцювали доти, доки зовсім потомились.

Буду чекати тебе там, де вишня біла виглядає з саду тихо і несміло.

 Напевне, тому й вижив, що бачив не хижі химери й страхіття, а тиху матір з немовлям.