складнопідрядне речення з безсполучниковим звʼязком

А Уже сонце хилилося до заходу, як у степу показалася велика чорна плахта.

Б  Старий дзвонар одного давнього вечора розповідав, як десь дівчата дзвонами привертали парубочі серця .

В Зібралася ціла флотилія, наче з якого великого переможного походу верталися.

 Г  Назбирали багато сухого бадилля, щоб було чим цілу ніч палити.

А Під вогнище ми видовбали в піску яму, щоб не розшарпував вітер вогню.

Б  Щоб не сидіти без діла, дід став бджіл розводити та допомагати бабі в городі товктися.

В Отаман дав знак, щоб галера спинилася.

Г  Здивований, кінь перечекав, не рухаючись з місця, щоб не скаламутити води

А Як тільки я приїду, ви зараз знаходите діло.

Б Минула ніч, і сонце білогриве несе на тросі огненному день, і блискітки, швидкі та метушливі, стрибають на асфальті де-не-де.

В Над світом, що став загадковим, я чую подихи, що залишив співець.

Г Сиджу і слухаю, як народжується вітер. 

А Бліде небо мигтить зірками до блакиті, що оповила степову далечінь.

Б Люблю слухати, як гудуть бджоли.

В Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Г Будь-яка праця стає творчістю, якщо ти вкладаєш у неї душу.

А Дрібні хвилі зливались докупи так, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадалися до берега, падали на пісок і розбивалися на білу піну.

Б Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло.

В Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі.    

Г Сивина блищить у чорному чубі, наче озимина взялась інеєм на осінньому полі.

А Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже до­рослим парубком.

Б Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бро­дять мої думи і пісні мої.

В Усе, що твориться в ім’я народу, вічне і безсмертне, як народ.

Г Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина.

А Щире слово людям говори, бо в добрім слові є тепло і ласка.

Б Вкраїнський хліб тому такий смачний, що він завжди замішаний на пісні.

В Час — найлютіший кат якраз тому, що він — найгуманніший лікар. 

Г Колись слово «суржик» застосовували українські селяни, щоб називати суміш пшениці з житом, а також борошно з такого зерна.

А Туман низинний пливе кошлатий, щоб на озимих заночувати.

Б Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

В Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче.

Г Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї син.

А Благословен, хто викопав криницю.

Б Все, що в світі минає, бачить дзеркало дня.

В Мене ліси здоров’ям напували, коли бродив у їхній гущині…

Г Як не зійде сива м’ята з-під снігу, я сльозами розтоплю холодну кригу.

А Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись…

Б Думою тугу розвію, що був я завжди такий, яким мене мати вродила й благословила в світи.

В І все-таки, хоч як це дивно, є такі рослини, що надзвичайно спритно ловлять комах.

Г У пісні розповідалось, як козак пішов у похід, як чекають його кохана і стара мати, як помирає козак і кінь несе додому звістку. 

А з’ясувальна

Б означальна

В місця

Г допустова

Дрібні хвилі зливались докупи, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадалися до берега, падали на пісок і розбивалися на білу піну.

Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло.

Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже дорослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бродять мої думи і пісні мої.

 Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

На дні повільно хмари темно – сині повзуть, немов підводні кораблі.

І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

Я вірю в те, що вернеться тепло.

Арсен примружив очі, аби надовше затримати в уяві картини рідної землі.

Те, що було нам співучим, ясним, хай ще дужче рясніє другим, ранком

співається, днем наливається, в добрім здоров’ї, в науках кохається.

А сонечко встане, як перше вставало.

Як дбаєш, так і маєш.

Скільки не дивись на море, воно ніколи не набридне.

Листя горобини із зеленого стало жовтим, так що його важко було відрізнити від ягід.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Це було, як співав соловей над рікою.

Туман низинний пливе кошлатий, щоб на озимих заночувати.

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

А я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Між двома вікнами, що дивилися великими шибками на вулицю, біліла береза.

Був це хлопець жвавий, за що й прозивався в школі непосидою, розбитнем.

Я вірю в силу доброти, що на торжку не продається, що кривди розбива пласти, красою тулиться до серця.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси зупинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Коли до тебе прилечу, засяє в сонці все навкруг, як після теплого дощу в росі

важкий зелений луг.

Він почував у собі якусь силу, що поривала його до діла, до громадських справ.

Якби не зима, то й літо було б довше.

Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало.

Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає (О.Довженко).

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя... (М.Коцюбинський).

Здезорієнтовані пасажири відчувають, що щось не гаразд, що щось у світі чудне діється... (Іван Багряний).

Образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо "Віроломна" (О.Кобилянська).

Здавалось морські буруни застигли саме в ту мить коли буря підняла їх з дня щоб кинуть на землю та заллять світ (М.Коцюбинський).

Спустися на мене що я не впроваджу тобі жодного невідповідного матеріалу в хату що ти й твоє артистичне milieu не будете вражені ані його видом ані поведенням (О.Кобилянська).

А коли заходила ніч коли темрява заливала геть-чисто все і ставало так темно як він ще ніколи не бачив він зупинявся і спав де випадало (Іван Багряний).

Приємно коли позіхає дід і коли дзвонять до вечерні літом (О.Довженко).

А коли врешті показалися люди і підняли угору довгі трембіти позолочені сонцем щоб привітать полонину серед синіх верхів коли заблеяли вівці і шумливим потоком залляли всі загороди ватаг впав на коліна та підняв руки до неба (М.Коцюбинський).

Малий ласун що вічно тикав свого носа у солодке бо бабуня його мазала мав тепер з того клопіт (Іван Багряний).

Коли б спитав мене хто-небудь яку я музику любив у ранньому дитинстві який інструмент яких музик я б сказав що більш за все я любив слухати клепання коси (О.Довженко).

Се певно якась учителька що мозолиться цілу днину з дітьми а вечором гримає по фортеп'яні щоб оживити свої отупілі нерви (О.Кобилянська).

три підрядні частини, поєднані послідовною підрядністю.

дві підрядні частини, поєднані неоднорідною підрядністю.

три підрядні частини, поєднані однорідною підрядністю.

три підрядні частини, поєднані неоднорідною підрядністю.