СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ З КІЛЬКОМА ПІДРЯДНИМИ

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег (М.Коцюбинський).

Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу (Іван Багряний).

Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко (О.Кобилянська).

Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало (О.Довженко).

І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках (О.Довженко.

А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць (М.Коцюбинський).

А ввіччю, либонь, стояв відтворений образ того, хто не здався, лишився таки там (Іван Багряний).

Була вже майже укінченою артисткою і працювала саме над одним образом, який хотіла продати і поїхати до Італії, щоб побачити тамошню штуку та найти й собі дорогу до неї (О.Кобилянська).

Ось туди, де ти пообморожував ноги й легені, де ти, врешті, в біді та злиднях, серед страхітливих пригод і азіатських турбот дочасно склав свої бурлацькі, ревматичні кості (Іван Багряний).

Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн (О.Довженко).

Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба — і все інше, що лише можна було, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен (О.Кобилянська).

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М.Коцюбинський).

Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри (М.Коцюбинський).

Часом, коли сонце добре припече, він аж синів увесь від кашлю і ревів, як вовк чи лев, хапаючись обома руками за штани, де була та грижа, і закарлючуючи догори ноги, зовсім як маленький (О.Довженко).

Не менш давні і не менш легендарні омулі, що стали одною з перлин всеросійських гордощів, тому що купувати їх тут стало священною традицією (Іван Багряний).

Коли б усі були артисти освічені і виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лиш сама гармонія й краса (О.Кобилянська).

Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає (О.Довженко).

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя... (М.Коцюбинський).

Здезорієнтовані пасажири відчувають, що щось не гаразд, що щось у світі чудне діється... (Іван Багряний).

Образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо "Віроломна" (О.Кобилянська).

Я ходила спокійно за нею, підносячи речі й відбирала лагідно рисунки з рук, ховаючи їх незамітно, щоб не попалися їй наново в руки, придумуючи при тім, як би то зарадити лиху (О.Кобилянська).

Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував (О.Довженко).

І таке там сотворилось, що люди довго ще ламатимуть голови, як то могло трапитись, прости Господи! (Іван Багряний). 

Хоч всі в родині кипіли злістю й завзяттям на той диявольський рід, але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча (М.Коцюбинський).

Зате як припадав він до неї, коли знаходив потік, той холодний кришталь, що омивав десь жовті корні смерек і аж сюди приносив гомін лісів! (М.Коцюбинський).

Товариство, в яке входила, і товаришки, що її любили, розпестили її, догоджуючи їй у найменшій дрібниці, боготворячи її задля краси й таланту та задля її оригінальних помислів (О.Кобилянська).

Бачив не раз, як перся тут волохатий ведмідь, як приходили дурні вепри, толочили всю траву та ламали кущі (Іван Багряний).

Все моє життя він ходив повз нашу хату з цілим снопом довгих вудок і так гупав чобітьми, що ми прокидалися вночі, як од грому, коли він повертався часом з рибалки (О.Довженко).

2

4

3

5

неоднорідною підрядністю

однорідною підрядністю

послідовною підрядністю

змішаною підрядністю

три підрядні частини поєднані послідовною підрядністю

три підрядні частини поєднані однорідною підрядністю

дві підрядні частини поєднані однорідною підрядністю

три підрядні частини поєднані неоднорідною підрядністю

Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутин (М. Рильський).

Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда (В. Симоненко).

Я знала виродка, що цурався жінки, що привела його на світ (І. Вільде).

Чи буде ясно, чи будуть грози, чи прийде часом якась наруга, ти не зіб'єшся в своїй дорозі, не скривдиш жінки, не зрадиш друга (В. Гуртовенко).

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена (Д. Павличко).

Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла (Леся Українка). 

Якби не жовте листя в садах, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо (І. Нечуй-Левицький).

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати (Л. Костенко).

Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути (Народна творчість).

Стоять вишні і журяться похилі, що в хмари сонечко зайшло, що листя й квіти облетіли, що їх снігами замело (О. Олесь).