Складнопідрядне речення з підрядним означальним та з'ясувальним (за матеріалами творів Ліни Костенко)

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку.

Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Із Червоної книги вилітає лелека, щоб зробить над землею прощальний обліт.

Нечутно ходить вітер по землі, цілує ніжним яблуням долоні.

Якщо кохаєш — знайдеш без адрес оцю хатину за морями снігу.

Було життя осяяне красою, любов і честь цінились над життя.

Вітри гули віолончеллю, писали пальми акварель.

Я вчора бачила ту скелю, де був прикутий Прометей.

Рятуй мене, врятуй мене, бо гине моя душа, задивлена в чужу.

Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу. 

А ця любов – як нитка золота, що й чорні дні життя мого прошила. 

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки. 

Малі озерця блискають незлісно, колише хмара втомлені громи. 

Я вдячна Богу, що послав на землю шляхетну душу, втілену в Тобі. 

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно, і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.

Йду в Карпатах крізь летючі хмари, де світанки сонце надпили, де на скелях пишуть мемуари блискавки, століття і орли.

У світі злому і холодному, де щастя зіткане з прощань, чи ми пробачим одне одному цю несподівану печаль? 

Сваровськи би позаздрив дивним стразам, що мерехтять у мене на вікні. 

Лиш на сходах ящірка дрімає, що її ще бачив Евріпід.

За цим тимчасовим фасадом, де стільки любові й тепла, – людиною, річкою, садом я тільки у слові жила.