Складнопідрядне речення з підрядним означальним та підрядним з'ясувальним (за повістю М.Стельмаха "Гуси-лебеді летять").

1. Дiд говорить, що так спiвають лебединi крила.

2.  Але я не хочу, щоб вони одлiтали вiд нас. 

3. Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля i вода, птиця в небi й саме небо...

4. Так i треба, щоб потiм не бiдкатись i не морочити комусь голови.

1. I так менi хочеться пiти в лiсову далечiнь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зi срiбла вилитих, лебедiв, подивитись на їхнi спiвучi крила, що в теплому iрiю захопили весну та й принесли нам.

2. Тiльки тепер дивлюся на свої босi посинiлi ноги, важко зiтхаю i плентаюсь до хати, щоб не схопити маминого запотиличника.

3. А в чому ж ти вискочиш, коли тепер не кожний дорослий розживеться на взуття? 

4.Я й досi, згадуючи дерева свого дитинства, думаю, що мало, ой як мало нашi садоводи i селекцiонери дослiдили багатющi скарби природи й народної селекцiї...

1. А як дурно-пусто перепало менi, коли тiльки зазимiло i перший льодок запах чорнобривцями! 

2. Ось тепер усi почали дивитись на мене, нiби я з мiсяця звалився. 

3. А хтось уже принiс матерi ночовки, що встигли чомусь надколотись. 

4. Гай-гай, куди подiлася моя радiсть, коли я поперед ночовок i матерi поплентався додому.

1.Там я мав i покаятись, i набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало менi. 

2. Люди казали, що церковний староста з одних недогаркiв нажив казан грошви.

3. Весною, коли повиводяться курчата, вона весь час клопочеться бiля чужого виводка. 

4. Коли бiля нашої хвiртки з'являлася добра людина, ми чули догiдливе чи розважливе "так-так-так". 

1. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла. 

2. Серед майстрового люду найбiльшої слави зажив мiй дiд Дем'ян, якого знав увесь повiт.

3. Залiзо й дерево аж спiвали в дiда, поки сила не повиходила з його рук. 

4. Наспiвуючи, я добiгаю до обiйстя дядька Миколи, якого по-вудичному прозивають Бульбою. 

1. Хiба я винен, що погода не послухалась бога й мене? 

2. Коли я прожогом вискакую на вулицю, з-за сусiднього тину чую лукаве i в'їдливе "гi". 

3. Там теж ударила хвостом невелика щука, бо ополонки не пробила.

4. Враз я нахиляюся до кружечка нiздрястого снiгу, що зеленкуватим ковнiром охопив молоденького бересклета.

1.Мати краєчком хустки витирає очi i питається читальника, чи вiн постує.

2.Коли ми обминаємо липовий шлях i опиняємось у долинцi, нас оточує воркування струмкiв. 

3.Тут я його так вмощував у закапелок, щоб свiтло не падало на хату. 

4.Тому я й досi люблю ту пору, коли пiвнi своїми крилами проганяють темiнь i нечисту силу, а спiвом починають новий день.

1. На його тонкiй шиї похитувалась заважка голова, що вершилась збитими хмелястими кучерями.

2.Весною, коли на її колiї й зеленi морiжки падає вечiр, вона стає схожою то на рiчку, то на довжелезний мiст. 

3.Така забава подобається нам обом, хоча я з опаскою iнколи поглядаю на вiкна. 

4.Як вона зараз почне вичитувати, я приблизно догадуюсь. 

1.Також люблю напасти на лiсове джерело i дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. 

2.Мати, коли я, забувши все на свiтi, припадав до роздобутої книги, не раз гримала на мене…

3.Його видовженi, з веселою недовiрою, очi, що вже в чотирнадцять рокiв найбiльше трималися пiдлоб'я, аж сльозились од смiху.

4.Я пам'ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарiв iз раннiм плугом. 

 1.Нарештi вiн питає дiда, чи той не доведе йому до пуття дерев'яного плуга.

2.Ми пiдходимо до воза, на якому лежить саморобний плуг.

3.Мене так вразили її сльози й слова, що я теж мало не заплакав з жалю...

4.Коли неспокiйна совiсть, то нiчим її не обманеш...

1.    Коли в хатi всi, окрiм цвiркуна, засинали, я навшпиньках пiдходив до печi, витягав з її челюстей жарину, роздмухував вогник, засвiчував каганець i забирався з ним на пiч. 

2.    А хiба не святом ставав той день, коли ти сам торкався до чепiг i проводив свою першу борозну? 

3.    Вiд неї першої я почув про калиновий мiст, до якого й досi тягнуся думкою i серцем...

4.    Тодi я не знав, чим iще, окрiм дьогтю, можна мастити взуття. 

1.    Його видовженi, з веселою недовiрою, очi, що вже в чотирнадцять рокiв найбiльше трималися пiдлоб'я, аж сльозились од смiху.

2.    Коли ж вони повертались увечерi додому, їх стрiчали старi й малi. 

3.    Отак i дiзнаєшся, що смiх i грiх живуть по сусiдству.

4.    Тiльки дядько Стратон поїхав додому, до нас надiйшов титар.