Складнопідрядні речення

А коли почало сходити золоте сонце.

Б хоч нас умовляли цього не робити.

В що давно обріс цікавими легендами.

А Я дуже люблю день, … .

Б Відчуття свята посилюється, … .

В Нагадай час, … .

Г Речення … неускладнене.

Д Завжди збираємося того вечора, … .

А Хоч була ще зима, але в газетах все частіше писали про підготовку до посівної.

Б Коли я смуток свій на струни клала, з’явилась ціла зграя красних мрій.

В Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

Г На морі ставало темно, тому що з берега насувала важка чорна хмара.

А що на березі навпроти старого лісу.

Б так що тяжко було крізь нього пробиратися.

Г що аж не видно було великої річки.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб? 

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна. 

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало

небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети. 

Цвіте земля, і простори морів її голублять синіми вітрами.

Гора така, що з неї спускалися цілий день.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мені.

Нарешті запалили свічку, та вітер одразу її погасив.

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Суспільство здорове, життєздатне, коли воно складається не з безликих індивідуумів, а з громадян, патріотів своєї землі.

А справжня слава- це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе.

Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзигарі.

Орудував він косою так, як добрий маляр пензлем,-легко і вправно.

Коли вона прокинулась,на столі вже горіла свічка.

Не дивися високо, бо запорошиш око.

Дівчата так співають, що на небі скоріше виходять зорі.

Роби так, щоб не довелося потім переробляти.

Не матимеш справжнього друга, якщо сам другом не будеш.

Ми з такого роду, в якому плекають свободу.

Ти знаєш, що ти людина?

Здавалося Калнишевському, що він прив'язаний незримою ниткою до обтягнутоїбілою рукавичкою руки царициного камергера.

Буря розчахнула стару, напівзасохлу акацію, що росла біля сіней.

П'яно чарує шелест пшениці, що переплітається з дзвониками та берізкою.

Іди туди, де люди творять світло і ставлять хрест на темне і старе.

Я той, що греблі.рве.

.Я падаю в натоптані сіном санки, і ось уже кінь виносить нас у широкий