Складнопідрядні речення

В таку добу під горою, біля того гаю, що чорніє над водою, щось біле блукає.

Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на 

       синьку, густо розведену в воді.

Подихав свіжий вітерець; по ставку плигали маленькі хвильки і сріблом блищали  на сонці.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Де обрії гойдалися вітрами, осінній ранок барви розливав.

Мені ввижається, що з тих іскорок встають водограї.

Бліде небо мигтить зірками до блакиті, що оповила степову далечінь.

Люблю слухати, як гудуть бджоли.        

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Я вірю в те, що вернеться тепло.        

Звідки птах випурхнув, там і гніздо знайдеш.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

А злива так само почала відходити, як і надійшла

Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло.

Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі.

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже до­рослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бро­дять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

За гречками, в долині, де ніжним плетивом ткався сивий туман, показалось село.

Часом можна висловить пейзажем те, для чого слів нема людських.

Чим більше темніло, тим вітер здавалося дужчав.

Коли поспіє виноград , додолу гнуться ніжні віти.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси зупинялися й жили тижнів зо два, а то й   

        більше.

Не плюй у криницю, бо з неї ще будеш пити водицю.

Люблю похмурі дні, коли сизі хмари лебедів ледь побивають сякрізь проміння золоте. 

Тиша стояла така, що її можна було націдити в келих. 

Монголи почали стріляти отруєними стрілами, щоб відігнати тухольців від нової метавки?

А хто стрічався на шляху зо мною, того я щирим серденьком вітала.

Коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого.

З особливою пильністю зберігалися липові гаї, які давали мед, і дубові ліси.

Народе мій, як добре те, що ти у мене є на світі.

1г, 2а, 3д, 4б.

1г, 2д, 3а, 4б.

 1а, 2г, 3д, 4б.

1г, 2б, 3д, 4г.

Там, де старе річище Дніпра сходилося з новим праворуч ішов рукав, замикаючи водяне оточення.

Не надивлюсь, не намилуюсь, як гай зимовий занімів.

Осінь схожа на теплі долоні жінки, що лежать, притомившися, на колінах.