Самостійна робота. Складнопідрядне речення. 9 клас

дві

три

чотири

п'ять

Хліб село збирає, щоб ми в щасті та добрі жили.

Буває так що, помилка закріплюється в мові, передається нащадкам і стає нормою.

Село дихало безмежною глибиною спокою, який непомітно викликався сонцем.

Суховієм величали його сивовусі запорожці, хоча на час обрання Петра Суховієнка гетьманом було йому всього близько 24 років 

обставинне часу;

обставинне наслідкове;

обставинне умови;

обставинне допустове.

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися великого дощу (Н. Рибак).

Україно, рідна Батьківщино, доки жити буду, доти славитиму тебе (В. Сосюра).

Не бійся досвітньої мли, досвітній огонь запали, коли ще зоря не заграла (Леся Українка).

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить (В. Сосюра).

Скільки хвиль у бурхливому морі, стільки співів у серці моїм (Леся Українка).

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть, і як з зітханням зливається їх сміх (О. Олесь).

Але ж чудно мені, що й сам я не знаю, за що так люблю безчасную тую Вкраїну мою (П. Тичина).

Психологи досліджують, від якого моменту починається спілкування людини з навколишнім світом, коли дитина починає сприймати, розрізняти звуки людської мови (КУМ).

На крилах фантазії думки літають в країну темної ночі, де промінням грають де любо так сяють лагідні весняні очі (Леся Українка).

Ви (квіти) принесли мені стільки радощів, що я б ладна іще раз усе пережити, щоб тільки малювати вас (К. Білокур)

Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла (Леся Українка).

Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути (Народна творчість).

Якби не жовте листя в садах, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо (І. Нечуй-Левицький).

Стоять вишні і журяться похилі, що в хмари сонечко зайшло, що листя й квіти облетіли, що їх снігами замело (О. Олесь).

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати (Л. Костенко).

Звідси добре було видно поле, смужку зрізаних соняшників під горою і ліс, що вже починав жевріти.

І ще ви говорили, Надіє Петрівно, що звірів слід оберігати.

Йому думалося, що сьогодні у їхній хаті не світитиметься.

Далеко в піщаних неродючих степах вовк надибав на полігон і наче відчув, що тут йому буде спокій.

Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно ласують.

Листя на дубах-нелинях по різьблених краях узялось густішим інеєм, а тому здається, наче припудрений снігом багрець листка вставлено в різьблену пухову рамочку-облямівочку.

Щоранку Миколка вибігав у садок подивитись, як там росте трава.

Самі слова на голос навертались, як сльози навертаються на очі.

Лише по незначних прикладах можна вгадати, де цвіла та чи інша рослина.

Клапоть туману зачепився за городні ворота і не знає, куди податися.

І справді, з кутка, де блищали очі, вибрався їжак, струснув солому з голок і сів посеред Куреня.

Грамоту чи то прочитано, чи то просто викрадено непрочитаною і привезено туди, де б її могли прочитати.

Навалили такі могутні сліпі сніги, що навіть він, Сіроманець, злякався.

Здавалось, що пісня не просто народжується з їхніх грудей, а йде разом з матір'ю та бабою Килиною в одному гурті.

Я й не стямився, як вечір осів на ліси і почав укладати на ніч квіти.

Я не дуже полюбляв роботу біля терниці, бительниці, прядіння, снування, зоління, але дуже любив, як ткалось і вибілювалось полотно.

Він лицар був, дарма що постоли.

Вовк підійшов до води, щоб лизнути її солонини.

Сіроманець добре знав, чим йому ці сніги пахнуть.

Хвойні не скидають свого вбрання на зиму тому, що їхні листочки-хвоїнки випаровують дуже мало води.

Уже, мабуть, молебінь відслужили, бо затужили дзвони, затужили!

Сани розтягувачи похід у довжезну колону, так що голова не бачила хвоста.

Кузьма Осадчий, працюючи, весь час дослухався до того, що робилося внизу.

Я хотів би подивитись, чи не можна і мені десь тут вирити нору?