Складнопідрядні речення з означальними, з'ясувальними підрядними частинами

 І дощ, і сніг, і віхола, і вітер (Л. Костенко).

Золото добувається з землі, а знання – з книг (Нар. творчість).

Порадившись з сестрою, хлопець тут же вирішив, що завтра відішле свій виграш матері у Кринички (О. Гончар). 

 І шум гаїв, і шелест нив – усе було благословенне (М. Луків).

Поки чоловік доїхав до Вільшаниці, надворі зовсім смеркало.

Молоді жонаті і старші парубки в передноворічний вечір ходили по хатах «меланкували»

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осиці, зеленіють левади.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила?

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Добрими вважалися дні, коли на небі повний місяць.

Якщо парубків пускали до хати, вони розігрували різні жартівливі сценки.

Адже під руку київського державця має перейти земля Подніпров`я, що віднині поєдналась із великими просторами інших племен слов`янських.

Майже повсюди на Гуцульщині, було поширеним вірування в те, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою.

 Вчорашнє – ніби сон, що випурхнув з грудей.

 Якби ви з нами подружились, багато б дечого навчились.

 Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися.

 І волею край свій, як сонцем, заллєм, щоб міг він і другим зоріти.

 І любо восени по коліна ходити в листі, коли так гарно червоніє калина.

І хоч життя послало йому калюжу замість океану, душа в нього була океанська.

Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.

 Я збагнула, що забуття не суджено мені.

коли почало сходити золоте сонце.

що давно обріс цікавими легендами.

хоч нас умовляли цього не робити.

аби до вечора повернутися додому.

про що мовчить більшість.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб? 

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало

небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Література, яка мала Довженка й Тичину, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю

людей з’єднати.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

Ні пером не списати, ні словом не сказати тієї несподіваної краси, якою до нас

усміхалася долина.

Долиною повилася річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву

Я живу в країні, яка нікуди мене від себе не відпустить.

Життя - це оббирання з реп'яхів, що пазурами уп'ялися в душу.