Складнопідрядне речення з підрядною означальною

Молоді жонаті і старші парубки в передноворічний вечір ходили по хатах «меланкували».

Поки чоловік доїхав до Вільшаниці, надворі зовсім смеркало.

На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осиці, зеленіють левади.

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Здається, побачила вона, як через галявину пробігло веселе біле собача з атласною шкуркою.

Тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною і вітром.

Василь глибоко віддихається, бо попереду рубає валок Яків Кузло.

Мабуть,тому, що в юні роки не був таким щасливим, як нині,то й не помічав усіх приваб земної краси…

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб? 

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна. 

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало

небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети. 

Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю

людей з’єднати.

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

У досвітньому небі сизіли далекі пера непорушних хмар, наче над цією землею

летіло з усіх усюдів безліч перелітних птахів.

Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень. 

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

Розпарений нічною задухою, гостро й нудливо пах болиголов, який то тут, то

там здіймався вище за всіх на своєму товстому й породньому стовбурі, увінчаному тоненькими, схожими на віття кропу гіллячками.

Близькість річки відчувалася особливо виразно не тільки по тому свіжому

холодному повітрі, яким віяло з очеретів, а й по щедрій росі на травах, яка бризкала людям на руки й на ноги світлими льодяними краплями, по таємничості звуків, властивих для кожного приріччя: тихому бульканні, короткому раптовому плюскоту, якомусь шарудінні, схожому на чиїсь хитрі кроки.

Долиною повилася річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Ні пером не списати, ні словом не сказати тієї несподіваної краси, якою до нас

усміхалася долина.

Зелена трава горить-палає вогнем, на її листочках грає й сяє, мов самоцвітне

каміння, чиста роса: то стрільне у вічі тоненькою голочкою жовтого цвіту, то зачервоніє круглою горошиною, то засиніє синьоцвітом, то посипле зеленими іскорками.

Тільки українська держава, у якій пануватиме національна ідея, дасть нашому народові світлу будущину й невмирущість.

Ці прості істини, як і перші уроки про землю-годувальницю, яку треба любити й шанувати, про хліб насущний, почув я вперше від сого дідуся.

У мові, що постійно змінюється, збагачується, удосконалюється залежно від життя її носіїв, відбито екологію етносу, його культуру, побут, звичаї.

Людина вибудувала з минулого в прийдешнє золотий міст, яким спішать у серця посланці людяності й любові – викупані в пелюстках квіту та в пробудженнях росяного ранку слова.

Ходім зараз до матері, хай вона втішиться, що має таку добру дитину.

Труби мінометів розпеклись так, що не можна було торкнутись рукою. 

Чи доводилось вам чути, як чайка кличе? 

Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую рідній батьківській хаті. 

Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселять. 

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель,

високо підведімо голови.

Засипав сніг стежку, що миша протоптала. 

Є такі гірські вершини, що сягають аж до гір. 

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов. 

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник. 

Справжня людина, що хоче бути господарем життя і своєї долі, мусить

триматися ближче до природи, жити простіше й щоденно гартувати і навіть випробувати свій організм і свою волю.

Крик табуна диких гусей, що сунув стороною, відгукувався в якомусь далекому озері.

Народ захоплений танцем і все звужує коло так, що танцюристи мов у криниці.

Сумно і смутно людині, коли висихає її уява. 

З дороги було видно, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний

Прут.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

щоб пісня линула з вікон. 

бо тепло там і затишно в душі. 

незважаючи на гамір та неспокій. 

як любить сонце посивілий дід. 

де зростають діти.

щоб добре було їх і близько обробляти. 

які буйно поросли бур’янами. 

так що хотілося вибігти й гасати ними до вечора. 

хоч часто здавалося, що вони завеликі. 

бо лісопосадку вирубано вже давно.

Замість лісів тепер слався чорний килим повзучих смерек, у якому плуталися

ноги, і мохи одягали камінь зеленим шовком.

Ще звечора землю оповив їдкий холодний туман, що пробирав до кісток і вганяв у дрож.

На високих стеблах в’язалися десятки бутонів, які в кінці весни зацвітали

червоними, світло-рожевими й темно-пурпуровими квітами.

Якщо бажаєш стати заможним, у праці будь непереможним. 

А може, то така правда, як на вербі груші.

Коли настала тиша після бою, у комишах знайшли ми журавля. 

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година. 

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів два,

а то й більше.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві. 

Щоб розпізнати людину, треба її полюбити.

Я його талан співацький так високо поважаю, що співцем своїм придворним я зробить його бажаю. 

Що минуло, те вже не повернеться. 

Якби я знав, що є надія справжня, що сила є пустиню перейти. 

У 1902 році австрійський художник Ріхард Штайфф запропонував своїй тітоньці, щоб вона пошила маленьке ведмежа намальоване ним для дітей.

Відомо, що негарно повсякчас говорити лише про себе та свої справи.

Підготовка до відповіді - це складний етап екзамену, що вимагає особливої концентрації. 

Але й ці люди повинні усвідомити, що їхні надто часті нарікання на свої знегоди й біди не веселять товариство знайомих та приятелів.

Племінник не захотів гратися цією іграшною і вирішив, що краще на ній заробити гроші. 

Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню «На війну…».

Незабаром ми побачимо безліч символічних позначень, які про щось повідомляють, застерігають, закликають.

Та недаремно давня мудрість твердить : усе перемагає любов!

Стати справжнім митцем — значить умерти.