Складнопідрядні речення з підрядними частинами місця й часу

Як тільки велике свято ....

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі....

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

Досить бути любленим хоч би однією людиною, щоб почувати себе щасливим.

Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах уздовж шляху.

Щовечора, як зіронька сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить.

Отже, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну й життя!

Пам'ять могла б убити нас, коли б людина не мала рятівної властивості забувати.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не залишишся.

бо час трапези перенесли.

коли вдосвіта виїдеш.

Людина в небезпеці, коли вона бездуховна.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше. 

Найбільше люблю пору, коли збирають жнива й співають пісень. 

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім рідесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою, – легко і вправно.

Дід каже, що колись комарі були великі.

Часом, коли відчинялися двері, стовп білої пари стелився по долівці.

Він до того втомився за день, що ледве стояв на ногах.

Поки живуть думки в душі моїй, про тебе, ненько, думати не кину

Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких культурних пережитків, слід сказати, що в нас в Україні прості люди в Бога не дуже вірили.

Над ставком, над садками миготіло, грало, лилося хвилями золоте марево, неначе на повітрі ворушилися якісь пасма тонких золотих ниточок.

Як тільки заспіває в полі жайворонок, спорядив би я свій плуг та й подався в поле.

На горах було видно Київ, що неначе потопав в легкій прозорій імлі.