СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ 1

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз'єднує їх.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Старенька жінка вносила соломки і, вся залита сяйвом золотим, чогось палила у печі іконки.

Дорога зіп'ялась на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому білому схилу.

То наближаючись, то віддаляючись, але не стихаючи зовсім, гуркотіло і гуркотіло два трактори в полі.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

Темне небо лежало, і хмара ходила навісна, та шуміли тополі.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно.

Раптом заблискотів заколихав вогнями весь правий берег і стало видно скіфські могили над Дніпром і лівобережні піски.

Біла стежка в далечі губилась а мені у безтурботні дні назавжди навіки полюбились ніжні і замріяні пісні.

Ще лише хвилинка-друга і гарячі коні порівняються з маврійським дубом. 

коли ми повернулися з екскурсії.

хоча за прогнозом і обіцяли буйного.

як і очікуваного кілька днів сонця.

проте клекотав сильний прибій.

і тепло разом із собою забирало.

і надворі починало вже темніти.

і ніби пірнало в безкрає море.

і накладало ніжні сліди на берег. 

ховалися комахи в невидимі щілини.

і різко тараном падали вниз.

та вимальовували в ньому арфу.

і розбивали небо блискавки. 

дарма що холоди і злива.

і піснею сповіщають про весну.

а в грудях серце калатає.

і заливаються, і мріють. 

Труби мінометів уже розпеклись так, що не можна було торкнутись рукою.

Привчав мене батько трудитись до поту, а мати - любити пісні.

Мати — це вічне одкровення, вічна радість природи, сталь і ніжність поезії життя.

Краю мій рідний, краю! Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків. 

Вода ума не мутить та й голови не смутить.

Про землю піклуйся — золотим зерном милуйся.

Тарас Шевченко ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями.

Прожектор небо розсікає, і золоті аерозграї в його промінні мерехтять. 

заводячи в гаю пісню веселу.

вітер заводить в гаю пісню журливу.

тому вітер заводить в гаю пісню журливу.

і вітер заводить в гаю пісню журливу.

і жита.

і високе красується жито.

високе красується жито.

і красується.