Складносурядне речення

Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину. 

Ліва рука від незвичайної ваги зомліла, і Харитя не могла її зігнути.

Поїзд летів, повний людського гаму

Але й там, далеко від рідних осель, настигала його панська рука. 

І йому ясно уявлялося, як лютуватиме пан, дізнавшись завтра, що Остап утік.

Тепер я можу спокійно спати, твої міцні стіни стануть між мною і цілим світом

Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Ну, стій же спокійно, не шамочись, поки скинуть з тебе ланцюг… а тепер гайда.  

Найменший шелест або стук — і моє серце падає і завмирає.

Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною

Дивно Іванові, що такі красні гори, такі веселі, та створив їх злий.

Я йду за ними, і мені видно легке гойдання всіх трьох крислатих хребтів, м’яких вовнистих…

Тільки невсипуще море бурхає десь здалеку та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Ліва рука від незвичайної ваги зомліла, і Харитя не могла її зігнути.

Іван сидів і слухав. забувши зовсім,  що має доглядати корови.

Вдалині поле ніби вогнем горить та річка виблискує на сонці.

Ліс одягався тоді у жовте й червоне листя а сонце обертало його у золото і вогні

Висипала на подвір'я дітвора та збудила тишу голосним криком і дзвінким сміхом

Курява стелилась по гладкому як дзеркало ставку і купалась у хвилях рожевого світла

Україно, прихилюся я до тебе,

Помолюся за твоє безкрайнє небо (О. Ткач)

Чужі приходять в час твоїх щедрот,

А я прийшла у час твойого смутку (Л. Костенко).

В обіймах вітру, в морі сонця і тепла,

В саду любові я ромашкою цвіла (О. Довгоп’ят).

Його душа у слово перейшла,

Поставши в працьовитій непокорі (Д. Павличко).

Нараз він засміявся, та зараз же погасив свою веселість (Ю. Шовкопляс)

 І давно у нашій хаті

Встали тато, встали мати,

Встав Іванко-молодець,

Веселун і в дуду грець (М. Стельмах).

На заході втомлене червоне сонце ховається за море і цілує останнім поцілунком хвилі (Б. Грінченко). 

У траві біліють ромашки та синіють зозулині черевички.

Коні бігали без вершників і Половці не впізнавали один одного (Ю. Яновський).

Сіявся дрібний дощ і зразу замерзав на кущах, на траві, на деревах (О. Донченко).

На річці бухикнуло весло і злякано пискнув кулик (М. Стельмах).

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку (Л. Костенко).

 Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою (О. Гончар).

За селом шелестіли хліба і пахло полином (А. Головко).

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Панас Мирний).

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости (І. Вирган).

утворені з кількох простих, рівноправних, незалежних одне від одного речень;

утворені з кількох простих, рівноправних, незалежних одне від одного речень, поєднаних сурядним зв'язком;

утворені з кількох простих, рівноправних, незалежних одне від одного речень, поєднаних сурядним зв'язком , при цьому одне з речень несе в собі основний зміст, інше - додатковий.

Колись на вершечку могили ще лежав велетенськип гранітний валун, і з нього було видно далі, аж за Дніпро, але його розтрощили блискавиці. (Складносурядне речення з розділовим сполучником.) 

Або сина його виженуть із гімназії, не давши йому докінчити курсу, або нехай він, батько, висіче сина різками таки тут, у Полтаві в гімназії. (Складносурядне речення з єднальним сполучником.) 

Темніли стрілки щавлю, та смачно вабила конюшина. (Складносурядне речення протиставним сполучником.) 

Розмножують горицвіт свіжозібраним насінням, та схожість його невисока. (Складносурядне речення з протиставним сполучником.)