СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ: смислові відношення

З єднальними сполучниками.

З протиставними сполучниками.

Єднальні, розділові, протиставні.

З розділовими сполучниками.

Тихі зорі спадали з неба — білі, непрозорі — і клалися в намети. Біло, чисто попід наметами.

Уже за вирій відлітає літо і звідти не повернеться ніколи.

Щастя твоє летить, і радість твоя розгорнула крила, і погожий день обій­має по-батьківському.

Наснився сад, струнка смерічка край воріт і найрідніша в цілім світі матуся сива на дворі.

Душа втомилася від грози і хоче свята.

Скоро вони [птахи] заворушаться, прокинуться і защебечуть.

Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать і буду пісню веселу співать.

Суворий закон, але ж це закон.

Та, і, й, ні...ні, ані...ані.

І, й, та, чи, ні...ні.

Ні...ні, але, не тільки, а й.

І, та, або, хоч, та.

Людина без імені — що сонце без світла: світло погасло — і сонця нема.

Серцю дано не бідніти, і думам не дано всихать!

Ще день — і в поле! Буде славна праця

Я перо те візьму і журавкою стану.

Не треба сліз і не потрібен сміх.

Погнався за зайцем, а коневі голову зламав.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Для кохання в нас часу мало, для мовчання — у нас віки.

І, й, та, ні...ні, ані...ані.

Але, і, зате, проте, однак.

Та, ні...ні, чи, хоч...хоч.

Або, чи, або...або, чи...чи, то...то.

Прийде весна, і всюди крига скресне.

Діамант малий, але краси багато.

Не світ маліє, синку, — ти ростеш.

Праведник може спіткатись на тропах земних з нечестивим, але між ду­шами їх путь лежить.  

Так много записалося в поети, і так мало поетів.

Та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі...

Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом.

Тебе утрачу — і сама загину.

Верба вже сива стала, а джерело ще жебонить, і яр мій родить, і люди стали краще жить.

Та нараз ворухнулись чутливі уста, — і явилася слова жага золота.

Дороги розмиті, і чується крик журавлиний.

І ніч проминула, і сон приніс забуття.

То весна чи осінь. Не згадаю.

В зіницях — то день ясний, то ніч...

Чи ти — любов, чи ти — розрада, із чарівним розльотом брів, чи тільки відгомін любов... 

Чи дружина вірна, чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи.

Щовечора наша хата гриміла і світилась піснями.

Ще не висохла криниця у зеленому яру, — побіжу води напиться і для друзів наберу.

Розпечене повітря пашіло жаром і, здавалось, затаїло дух, не дихало: так було тихо.

Я ніби крапля в тому океані, й нема йому ні меж, ні дна.