Складносурядне речення

А Віє вітер на долину, колише билину.

Б Усе порожевіло: кременисті шпилі, грюкочучий Дніпро, унизу, далекії темнії гаї на верховинах і прудка пташка понад Дніпром.

В Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах.

Г І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, серденько.

Д Мир і любов, Україно, неси, сяй для планети, як сонце краси.

А Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів.

Б Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

В У кожному готовому набої не тільки витрачена моя енергія, а й якась невловима частка самого мене.

Г Можливо, не тільки лісник, а й школярі-юннати навідувалися сюди ще та ще в інші знайомі їм місцинки.

Д Мар’янка, сидячи обабіч дороги, гірко плакала, утираючи сльози рукавом, від того, що відстала від валки, загулявшись у лісочку.

А З ледарем поведешся – горя наберешся.

Б Кинь ячмінь в болото – вбере тебе в золото.

В У густих верболозах поміж плакучих верб вдень і вночі не втихають закохані

соловейки.

Г Чарка горілки – лиха ківш.

Д З добрим поживеш – добро переймеш, із лихим зійдешся – того й наберешся.

А Дерева і кущі стояли по коліна у воді і, вибираючи місце для ловів, де-не-де плавали на своїх поодиноких човниках поодинокі рибалки.

Б Копита відбивали чіткий ритм і, збуджений тим ритмом, він навмисно

прискорював біг.

В Теплий погляд весни зупинився найперше на снігах – і осіли сніги.

Г Безлисті чорні дуби та граби в лісі рельєфно чіткі і, в прогалинах між стовбурами, погляд летить далеко.

Д Шугають у небі реактивні літаки швидкістю блискавок і, ефір переповнений

різномовними голосами, та піснями людськими.

А На наших озерах – ми бачимо гагару лиш на початку вересня.

Б Собака на сіні – це саме той, хто сам не гам і другому не дам.

В Старшого дідового сина звали Карпом, меншого – Лавріном.

Г Пізня осінь із дощами та вітрами – суцільний смуток на душі.

Д Найсерйозніша людина, яку я бачила в житті, — моя тітонька.

А Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

Б І говорили на зборах про порядок і виносили рішення.

В Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Г Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

Д Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

А Мабуть, так ми і вчинимо і це буде дуже правильно.

Б Вечірня зоря встає над містом і я не помітно засинаю.

В Чого ти так гірко плачеш і чим я тобі можу зарадити?

Г У парку проходить фестиваль і лунає голосний сміх.

Д Сергій знає, що йому робити і як поводитися будь-де.

А Дядько Миколай весело зареготався, а мені ж було не до сміху.

Б Осінні дощі капають теплими краплями, та ніхто цього не відчуває.

В Надумалась я, та ніби мені й роботи тепер стало на багато менше.

Г То сонце пече нестерпно, то дощ із драного неба ллє несамовито.

Д Або розумне людям казати, або закрити рота і зовсім мовчати.

А Гілля яблунь по садках уже голе-голісіньке, та подекуди, на пізніх сортах, іще

біліють та рожевіють плоди.

Б Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях.

В Звідусіль їхали і йшли на ярмарок люди, і дівчата всю дорогу притрушували

сміхом.

Г В полі, за попелястим маревом, проступила розмита далина, й навіть обрій

почав угадуватись.

Д Традиційної охайності української садиби ми ще не втратили, бо ця хатина прямо таки випромінювала дбайливість господаря чи господарів.

А Оглянися прожиті твої дні летять слідом за тобою лишаючи в темряві минулого щомиті згасаючий і все ж таки незгаслий слід.

Б Згідно з повір’ям якщо хтось поруйнує лелече гніздо, то зазнає страшного лиха згорить хата.

В Перегорніть сторінки і ви переконаєтеся, що слова „мрія” немає навіть у Тараса Шевченка.

Г Дотримуйтеся порад поета Максима Рильського „Не бійтесь заглядати у словник це пишний яр а не сумне провалля...”

Д Прозвучав гудок і всі кинулися до вагонів.

А Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведімо голови.

Б Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз

переживала дні сили і слави, мужньо переносила найважчі випробування.

В Слово – срібло, а мовчання – золото.

Г Культурна людина та, яка залишається культурною.

Д У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре

серце і, звичайно ж почуття гумору, яким було пронизане все життя Січі.

А Т.Шевченко ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями.

Б Прислівник звик, незмінюваний в мові, ознаки різні виражать при слові.

В Відомо, що мова кожного народу – явище давнє.

Г Сонце, те невипуще джерело життя, огріває своїм блискучим промінням усю

землю.

Д Скоро уся долина і гори блищать вогнями, і разом з димом із землі здіймається вгору і пісня.