Складносурядне речення.

Дні тепер стояли у шелестах золота, у вибухах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітних птахів.

Чудовий такий був вечір, що сама веснянка на думку наверталась.

На зорі задививсь хлопчина, але своєї не знайшов.

Великі хмари холодом нагусли, червоне листя падає в гаю.

Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу.

Демко вдоволений розпорядком батька, зате Максимові це не до вподоби.

Зараз тільки сухе бадилля стовбурчилося на городі та стриміли соняшники.

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля.

Весняними вечорами голублять душу і серце людини ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави

Місяць підіймається вище і краплі, зриваючись з дерев, мерехтять самоцвітами               

Сьогодні світ руками я обняв — і навзаєм зі мною світ обнявся!

І на оновленій землі врага не буде, Супостата, а буде Син, і буде мати, і будуть люде на землі

Подорожні розбились на зграї, і кожна пташка до рідних осель полетіла.

Дівчина троянди поливала, і кудись котилась хмар навала, і сміялась осінь за вікном.

Грім одгримів, і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і від сирої землі.

Високі верби шуміли над ровом, і небо між ними синіло, наче емаль.

В тихій задумі стояли діброви, а в них весільним одягом пишались черешні і темно рожевіли напухлими устами дикі яблуні.

І все на світі треба пережити і кожен фініш — це, по суті, старт...

Жде спрагла земля плодотворної зливи і вітер над нею гуляє бурхливий.

Позаростали подорожником та лопухом стежки-доріжки і в забутній канаві біля просіки привільне розкинула зелену плахту жалка кропива.

 Прилинув вітер і з тісній хатині він про весняну волю заспівав.

Із братом тихо у човні сидиш і раптом розсуває щось комиш.

Ранками стала сивіти земля і поля бралися легкою памороззю.

Вічна ніч стояла і чорнів туман.

Повітря тремтить від спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Грає сонце з горщиках і весело виблискують гори гончарського добра.

У кожного чоло життя і жаль порили і в оці кожного горить любові жар.

Всяке птаство, як-от деркачів, перепілок, куликів, ку­рочок — можна було викосити косою в траві

Скільки людей і які вони різні!

Півкроку вбік і все це піде прахом.

Тільки вчора було ще влітку а сьогодні вже восени.    

Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила і на полі жайворонок, соло­вейко в гаї землю, убрану весною, вранці зустрічають.

послідовність

протиставлення явищ

зіставлення явищ

чергування

2

4

6

7

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Ще хвиля — і сплеснуть рожевими крильми гобої та скрипки.

Я несу тебе в долоні, і життя таке велике.

А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар, і йде справжній тропічний дощ.

Обтрусили вже яблуні білі і картоплю із поля везуть.

Він дивиться тільки вгору і небо лоскочуть вії.

Хвилина і табун мов буря понесла.

Між нами ґрат нема та ними і не можна троянду й солов’я навіки розлучить.

Вічно світитиме над неозорим степом гаряче сонце і вічно колихатимуться на щедрій землі під погожим вітром важкі бронзові колоски.

Весняними вечорами голублять душу і серце людини ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави

Місяць підіймається вище і краплі, зриваючись з дерев, мерехтять самоцвітами               

Сьогодні світ руками я обняв — і навзаєм зі мною світ обнявся!

І на оновленій землі врага не буде, Супостата, а буде Син, і буде мати, і будуть люде на землі