Складносурядне речення. Розділові знаки в складносурядному реченні.

Віє вітер на долину, колише билину.

Усе порожевіло: кременисті шпилі, грюкочучий Дніпро, унизу, далекії темнії гаї на верховинах і прудка пташка понад Дніпром.

Світ пахучий, сонячний, зелений палахкоче, мерехтить в очах.

І зберіг я тільки, ненечко, скарб один, що ти дала, золоте, як зірка, серденько.

Мир і любов, Україно, неси, сяй для планети, як сонце краси.

Уранці всі поспішають, бо часу обмаль.

Мир і любов, Україно, неси, сяй для планети, як сонце краси.

Уночі знявся сильний вітер - і море захвилювалось.

Чи то води весняні шуміли, чи бриніла десь здалеку пісня.

Одразу за стіною городу вже прокинулись яри й ліси - звідти лине багатоголосий спів птахів.

Тепло було, і вишні цвіли рясно.

Присівши на порозі і схиливши над ним голову, зажурено спочиває ненька.

Багато дорога може розповісти допитливому серцю, навіяти і радість, і журу, воскресити в пам’яті давні перекази, бувальщини, легенди.

Якось по тих краях їздила депутація з Петербурга, яка відбирала співаків для царського хору.

Мелькає скупана зливою зелень,і сивіють величезні листки папороті, обтяжені краплистою росою.

Він змовчав, нікому не виказав тоді своїх почуттів…

які сумлінно готувалися до уроку.

і аналізуємо їх відповіді.

а рецензенти готують для них запитання.

визначаючи, що треба доповнити.

розкидаючи рожеві плями по піску.

і тепло разом із собою забирало.

і надворі починало вже темніти.

і накладало ніжні сліди на берег.

здається, вони існували завжди.

а їхня історія починається у далекому минулому.

бо вони залишаються важливим джерелом інформації.

і для багатьох стають друзями та порадниками.

На наших озерах – ми бачимо гагару лиш на початку вересня.

Собака на сіні – це саме той, хто сам не гам і другому не дам.

Старшого дідового сина звали Карпом, меншого – Лавріном.

Пізня осінь із дощами та вітрами – суцільний смуток на душі.

Найсерйозніша людина, яку я бачила в житті, — моя тітонька.

Прислівник звик, незмінюваний в мові, ознаки різні виражать при слові.

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски і сон-трава.

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати

пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони.

Слово – полова, але огонь в одежі слова – безсмерна чудотворна фея.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.