"Складносурядні речення" (9 клас)

А) на сурядні, сполучникові, безсполучникові;

Б) на сурядні, підрядні, безсполучникові;

В) на сполучникові, безсполучникові, багатокомпонентні;

Г) на ускладнені, неускладнені, змішані.

А) Проминаємо густі зарості – і очам відкривається рівний та широкий лан. (Ю. Збанацький);

Б) Я перо візьму і журавкою стану. (Г. Світлична);

В) І шумить діброва, і синіє шлях, і дзвенить дніпрова хвиля у дротах. (В. Бичко);

Г) Минулася буря – і сонце засяяло… (М. Рильський).

А) але, і, й, та, чи;

Б) і, ні … ні, проте, то, чи;

В) та, однак, а, або, і;

Г) або, чи, не то … не то, чи … чи, то … то.

А) Стримує повітря, і тиша мліє, і ніде нікого. (О. Гончар);

Б) Над землею кружляли заметілі й лютувала війна. (Ю. Збанацький);

В) Крик у мені та аж на дні живе. (І. Драч);

Г) Навкруг рясні стоять сади, берези і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане. (М. Рильський).

А) Чи дружина вірна, чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи. (І. Гончаренко);

Б) Стогне бандура, ридає бандура, а кожна струна – мов щабель. (І. Драч);

В) То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні. (Л. Українка);

Г) І зашумує наша нива, і знову виросте наш дім. (М. Рильський).

А) Акація і береза були ще зелені, але ніжний клен уже ронив своє листя. (Г. Тютюнник);

Б) Десь над Тошанню у вербах шумів вітер, і глухо клекотіла вода. (Г. Тютюнник);

В) Загриміло, і полегшено зітхнув степ, і радісніше стало навкруги. (О. Гончар);

Г) Труднощі мучать, зате розуму учать. (Народна мудрість).

А) Заплакав ліс осінніми дощами, і стиснув груди, мов лещата, біль. (В. Васкан);

Б) А десь біжать залізні коні, і пахне холодом трава. (В. Сосюра);

В) Туман уже піднявся – і небо стало сірим. (М. Коцюбинський);

Г) І знову джміль розмружить квітку, і літо гратиме в лото. (Л. Костенко).

А) Летить кипить й іскриться синь осіннього падолисту.

Б) Склубочилися хмари угорі й на гілках голодні снігурі.

В) Говорили про хмари й тепло і про ранню весну несподівану.

Г) До болю й до життя я знову звикну вертаючись з далекої подорожі.

 Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата. 

  Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко.

  Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують. 

 Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі.

 Ще над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій (Л. Костенко

  Ранок стрічав їх холодним дощем і плакав десь вітер в саду за кущем (О. Олесь).

  Хвилина і табун мов буря понесла (М. Рильський).

 Повітря тремтить від спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі (М. Коцюбинський).

Дощі, що зарядили над турбазою кілька днів підряд, зосталися ніби відрізані променем сонця на асфальті (Л. Тараненко) 

 Щодня, щоночі, молила і кликала до себе (Л. Тараненко)

  Максим обережно відхилив почорнілу хвіртку і ступив на густо всипаний ледь видимим порохом куряви спориш (Л. Тараненко).

Над узорними віялами орляка снується легка-легка павутина, і повітря, здається, тремтить від натужної напруги… (Л. Тараненко).

Небо над степом чисте і літак, як рибина, пішов угору, крізь прозору океанну блакить. 

 Кожен розповідав про найцікавіші бувальці, і в них вимальовувався колективний життєпис, переснований родинними турботами та вболіваннями.

Палить сонце, і весь простір завуальовано інеєм

 Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт.