Складносурядні речення

на сурядні, сполучникові, безсполучникові;

на сурядні, підрядні, безсполучникові;

на сполучникові, безсполучникові, багатокомпонентні;

на ускладнені, неускладнені, змішані.

Проминаємо густі зарості – і очам відкривається рівний та широкий лан. (Ю. Збанацький);

Я перо візьму і журавкою стану. (Г. Світлична);

І шумить діброва, і синіє шлях, і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Минулася буря – і сонце засяяло… (М. Рильський).

але, і, й, та, чи;

і, ні … ні, проте, то, чи;

та, однак, а, або, і;

або, чи, не то … не то, чи … чи, то … то.

Стримує повітря, і тиша мліє, і ніде нікого.

Над землею кружляли заметілі й лютувала війна.

Крик у мені та аж на дні живе. (І. Драч);

Навкруг рясні стоять сади, берези і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане.

Чи дружина вірна, чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи.

Стогне бандура, ридає бандура, а кожна струна – мов щабель.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні.

І зашумує наша нива, і знову виросте наш дім.

Летить кипить й іскриться синь осіннього падолисту.

Склубочилися хмари угорі й на гілках голодні снігурі.

Говорили про хмари й тепло і про ранню весну несподівану.

До болю й до життя я знову звикну вертаючись з далекої подорожі.

Дощі, що зарядили над турбазою кілька днів підряд, зосталися ніби відрізані променем сонця на асфальті.

 Щодня, щоночі, молила і кликала до себе.

  Максим обережно відхилив почорнілу хвіртку і ступив на густо всипаний ледь видимим порохом куряви спориш.

Над узорними віялами орляка снується легка-легка павутина, і повітря, здається, тремтить від натужної напруги…

Хліб-сіль для друга й брата, а для ката - грім.

Палахкотять, згорають дні, в заграві гаснуть до останку, але щоразу на світанку життя всміхається мені.

Цар не вогонь, та, ходячи біля нього, опечешся.

Чи то настане нічка темна, чи то веселий день шумить.

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава, зате вранці у повітрі ще дихає морозець.  

Зацвіли пишно і духмяно запахли у Києві каштани, але весна ще неповністю вступила у свої права.

А за вікном то хмарилось, то зрідка зблискував промінь неяскравого сонця.

Василько розчепірив руки і, падаючи грудьми на воду, звів їх докупи.

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою.

За селом шелестіли хліба і пахло полином.

У зелених заплавах ховалися ситі крижні й не полохані мисливськими пострілами кулики.

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині.

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости.

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави.

Неволя, як той чад, задурманила людям голови.

Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці.

Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає на заході ніч.

Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг.

У землі нема вовків — нема чого боятися.

Кого змія вкусила, той і ящірки сахається.

Заліз хробак у хрін і кричить, що там найкраще.

Де хата біленька, там родина гідненька.