Сполучники сурядності та підрядності, сполучні слова

A) На світі вже давно ведеться, що вищий перед нижчим гнеться (Л. Глібов).

Б) Дерева в саду хитає вітер, жовтий лист летить до ніг мені (В. Сосюра).

B) Праця садівника неспокійна, але почесна і самою своєю суттю мирна (О. Гончар).

Г) Не лише сльози проливала Леся, а й заклик був у віршах до борні (В. Гуртовенко).

 і, та, але, хоч, то, бо, хай, мов, й;

або...або, то...то, хоч...хоч, не тільки...а й, не тільки...але й.

 ні...ні, і, та, й, проте, зате, але, аби; чи

щоб, і. адже, то....то. коли...

А. Колона машин мчить униз, і багряні гори розступаються, як живі, даючи дорогу.

Б.  Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.

В.  Не рад козак журитися, так серденько ниє.

Г. Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати.

і випромінюють веселковий розмай.

милуючи око веселим сяйвом.

але сонце вже осяяло виднокрай.

бо тільки займається на день.

ранок холодить оксамитові трави.

Мов, немов, ніби

Коли, якщо, перед тим як.

І, а, але, то, чи

Для того щоб, що, куди.

Люблю я власну мрію, що там у серденьку на дні відмалечку лелію (Леся Українка).

Дівчина стала радо показувати йому, що збирає кленові листки (М. Малиновський).

Коли ж твій труд в народі не лишивсь – ти марно жив, даремно народивсь (П. Воронько).

Нещастя трапляються там, де люди втрачають віру одне в одного (І. Цюпа).

Осінні дощі капають теплими краплями, та ніхто цього не відчуває.

Надумалась я, та ніби мені й роботи тепер стало набагато менше.

Дядько Миколай весело зареготався, а мені ж було не до сміху.

То сонце пече нестерпно, то дощ із драного неба ллє несамовито.

Соснове гілля пошпигувало голками в щоки й крізь одяг чіпляло вологу лоскотну павутину на щоки, а плечі холодила роса. 

Якась вона добра була в той день, і її доброта проглядала чи не в кожному слові. 

Огонь пішов по жилах хлопця, і він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. 

Не знайшли чай, чи ліньки було шукати. 

коли, доки, через те що, щоб

як, наче, неначе, проте

коли, але, що, щоб

ані... ані, щоб, аби, коли

протиставні

 єднальні

мети

часові

на сурядні, сполучникові, безсполучникові;

на сполучникові, безсполучникові, складнопідрядні

на сполучникові (сурядні, підрядні) та безсполучникові;

на підрядні, протиставні, єднальні

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане.

Степ спочиває, набираючись прохолоди після денної сліпучої спеки.

Тугі, кошлаті хвилі хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь.

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину.

Вони ввійшли в коридор, а тоді до покою.

Сиджу і слухаю, як народжується вітер.

 І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незнайомого берега отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, подивитись на їхні співучі крила.

І на цих високих пам’ятниках спочивають не тільки запізнілі перелітні птахи, а й, здається, у надвечірніх сутінках дрімають обважнілі хмари.

Раділа мати, коли збирала льон, ткала полотно, відбілювала його та шила нам сорочки.

Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла, сама й вишивала пишнії рукава червоними нитками.

На заході ще жевріло небо, а в степу вже заходила ніч.

На тому місці, де стояла рідна хата,нині уже стоїть нова.

Або рибку з'їсти, або на дно сісти.

То сонце усміхнеться нам крізь хмари, то дощик рясно землю полива.

Розвивайсь i далi мово наша рiдна i про нас нащадкам вiстку донеси

Польова повитиця полiзла догори по стеблинi жита i розтулила свої білі делiкатнi квiточки

Сонце спустилось ще нижче над лiсом i почало нiби ховатися десь у сизих борах.

Тихесенький вечiр на землю спадає i сонце сiдає в темнесенький гай

У складних умовах життя митець незважаючи на заборону виконав понад 3000 малюнків.

Ось видніє стіжок сіна, залишений лісником для диких тварин, біля стіжка розсипано галуззя. Складне безсполучникове речення.

Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем. Це складне речення із сурядним сполучником.

Дмитро наказав опустити важкі підйомні ворота, сковані у вигляді ґрат із товстих залізних прутів, сів у прибрамній ніші, думки миттєво обсіли голову. Це просте ускладнене речення.

Перекупки, які сиділи на базарі, ледь забачивши бурсака, закривали руками свої пироги, бублики, гарбузове насіння, як ті орлиці своїх дітей. Просте речення з однорідними членами.

Іноді поганий харч, іноді часте карання голодом - усе це виробляло в давніх студентів невгамовну моторність та потяг до нечесного заробітку. Речення складне безсполучникове.

Листя горобини з зеленого стало жовтим, так що його важко було відрізнити від ягід

(В. Гжицький). 

Хоч не одного там калічили ті скали, ми далі йшли (І. Франко).

Якби мені знову колишняя сила, тоді б мене туга оця не гнітила (Леся Українка).

Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу весною (В. Сосюра).

Підрядна умови

Підрядна допустова.   

Підрядна причини

Підрядна мети

Зорями небо героя вітало, квітами й піснею стріла земля

На все впливає мови чистота: зір глибшає, і кращають уста, стає точнішим слух…

Криниці вважалися повсюдно найсвятішими місцями , бо віддавна вода обожнювалась нашими предками.

Подивився я на хати — нема в мене хати

Коли ми повернули до кінотеатру, з неба почав падати сніг.

Люблю читати книжки, які створено за реальними подіями.

У заростях, де повітря стояло непорушно, дихалося важко.

Листя шепоче, що вже спати хоче.

Там, де сонце торкнулося вершечків дерев, загорілося листя багрянцем.

Де є страждання, там нема краси.

Я знову згадую хвилини, коли кохав тебе.

Коли б оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б зних зробила арфу золоту.

Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава.

Де кров текла козацька, трава зеленіє.

Стали спускатися в темний яр, як почало сходити сонце.

Коли б мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра у місто.

Де є страждання, там нема краси.

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Не знав, що любов може розтопити найчерствіше серце.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Як не буде птахів, то й людське серце стане черствим.

Як нема чого їсти, то й святий збунтує.

Як вибирати між красою і правдою, я вибираю красу.

Розкажи мені, зоре, як правильно жити.