СПР з кількома підрядними

Усіх, хто живе в Україні, має об’єднувати в суспільство українська мова, котру треба знати (Б. Олійник).

Скажи мені, всесильна мово, з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя? (С. Марченко).

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо тулиться до нього дитина (М. Стельмах).

Хоч проживи сто і двісті років, Київ пізнати повністю неможливо, бо в кожного він свій, особливий, самобутній, неповторний (П. Загребельний).

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу (М. Стельмах).

1

2

3

4

5

підрядність, за якої перше підрядне залежить від головного речення, друге підрядне – від першого, третє – від другого і т. д.;

підрядність, за якої однакові за значенням підрядні речення відносяться до якогось одного члена в головному реченні або до головного речення в цілому;

підрядність, за якої кілька підрядних частин різних типів пояснюють якийсь один член головної частини або ж відносяться до різних її членів;

підрядність, для якої притаманні підпорядкування різного характеру.

Я люблю щоб сонце гріло щоб гукали скрізь громи щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

Так буває лише ранньої весни коли пробуджується степ і розімліла від сонця земля сповнюється чарами материнства.

Події що про них гомін ходив у народі і що до них закликали всі оті промовці на ярмарку тепер уже здавалися не химерою а неминучою дійсністю.

Ми працю любимо що в творчість перейшла і музику палку що ніжно серце тисне.

однорідна підрядність

неоднорідна підрядність

послідовна підрядність

підрядність мішаного типу

так

ні

Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає (О.Довженко).

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя... (М.Коцюбинський).

Здезорієнтовані пасажири відчувають, що щось не гаразд, що щось у світі чудне діється... (Іван Багряний).

Образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо "Віроломна" (О.Кобилянська).

[ ], (яка ), і (яка ).

[ ], [ ], і [ ].

[ ], (яка ) і (яку ).

так

ні

Здавалось морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дня щоб кинуть на землю та заллять світ 

Приємно, коли позіхає дід і коли дзвонять до вечерні літом.

Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив аби він щось кував

[ ], ( дарма що... ), і (дарма що... ).

[ ], [ ] і [ ].

[ ], ( дарма що... ) і (дарма що... ).

[ ], [ дарма що... ], і [дарма що...] .

послідовна підрядність

однорідна підрядність

неоднорідна підрядність

мішана підрядність

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег (М.Коцюбинський).

Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко (О.Кобилянська).

Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу (Іван Багряний).

 Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало (О.Довженко).

І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках (О.Довженко.

А ввіччю, либонь, стояв відтворений образ того, хто не здався, хто лишився таки там (Іван Багряний).

Була вже майже укінченою артисткою і працювала саме над одним образом, який хотіла продати і поїхати до Італії, щоб побачити тамошню штуку та найти й собі дорогу до неї (О.Кобилянська).

А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць (М.Коцюбинський).

Ось туди, де ти пообморожував ноги й легені, де ти, врешті, в біді та злиднях, серед страхітливих пригод і азіатських турбот дочасно склав свої бурлацькі, ревматичні кості (Іван Багряний).

Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба — і все інше, що лише можна було, забирала я в себе, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен (О.Кобилянська).

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М.Коцюбинський).

Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн (О.Довженко).

Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри (М.Коцюбинський).

Не менш давні і не менш легендарні омулі, що стали одною з перлин всеросійських гордощів і що купувати їх тут стало священною традицією (Іван Багряний).

Часом, коли сонце добре припече, він аж синів увесь від кашлю і ревів, як вовк чи лев, хапаючись обома руками за штани, де була та грижа, і закарлючуючи догори ноги, зовсім як маленький (О.Довженко).

Коли б усі були артисти освічені і виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лиш сама гармонія й краса (О.Кобилянська).

 Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає (О.Довженко).

Здезорієнтовані пасажири відчувають, що щось не гаразд, що щось у світі чудне діється... (Іван Багряний).

Образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо "Віроломна" (О.Кобилянська).

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя... (М.Коцюбинський).

Я ходила спокійно за нею, підносячи речі й відбирала лагідно рисунки з рук, ховаючи їх незамітно, щоб не попалися їй наново в руки, придумуючи при тім, як би то зарадити лиху (О.Кобилянська).

 І таке там сотворилось, що люди довго ще ламатимуть голови, як то могло трапитись, прости Господи! (Іван Багряний). 

Хоч всі в родині кипіли злістю й завзяттям на той диявольський рід, але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча (М.Коцюбинський).

Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував (О.Довженко). 

Зате як припадав він до неї, коли знаходив потік, той холодний кришталь, що омивав десь жовті корні смерек і аж сюди приносив гомін лісів! (М.Коцюбинський).

Бачив не раз, як перся тут волохатий ведмідь, як приходили дурні вепри, толочили всю траву та ламали кущі (Іван Багряний).

Все моє життя він ходив повз нашу хату з цілим снопом довгих вудок і так гупав чобітьми, що ми прокидалися вночі, як од грому, коли він повертався часом з рибалки (О.Довженко).

Товариство, в яке входила, і товаришки, що її любили, розпестили її, догоджуючи їй у найменшій дрібниці, боготворячи її задля краси й таланту та задля її оригінальних помислів (О.Кобилянська).

Здавалось морські буруни застигли саме в ту мить коли буря підняла їх з дня щоб кинуть на землю та заллять світ (М.Коцюбинський).

Спустися на мене що я не впроваджу тобі жодного невідповідного матеріалу в хату що ти й твоє артистичне milieu не будете вражені ані його видом ані поведенням (О.Кобилянська).

 А коли заходила ніч коли темрява заливала геть-чисто все і ставало так темно як він ще ніколи не бачив він зупинявся і спав де випадало (Іван Багряний).

Приємно коли позіхає дід і коли дзвонять до вечерні літом (О.Довженко).

А коли врешті показалися люди і підняли угору довгі трембіти позолочені сонцем щоб привітать полонину серед синіх верхів коли заблеяли вівці і шумливим потоком залляли всі загороди ватаг впав на коліна та підняв руки до неба (М.Коцюбинський).

Малий ласун що вічно тикав свого носа у солодке бо бабуня його мизила мав тепер з того клопіт (Іван Багряний).

 Коли б спитав мене хто-небудь яку я музику любив у ранньому дитинстві який інструмент яких музик я б сказав що більш за все я любив слухати клепання коси (О.Довженко).

 Се певно якась учителька що мозолиться цілу днину з дітьми а вечором гримає по фортеп'яні щоб оживити свої отупілі нерви (О.Кобилянська).

Тому аби не впасти змалечку в символіку чи біологізм перейду краще на побутову прозу тим більше що вона вже сама наближається (О.Довженко).

А коли сонце заходить ватаг виносить зі стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори що день скінчився миром що будз йому вдався...(М.Коцюбинський).

Побивала мене аргументами що хоч і не були б признані загальносправедливими то не були ніяк самі по собі неслушними (О.Кобилянська).

Коли б не ці мисливські собаки можна б подумати що це козацький загін (Іван Багряний).

[...], [...], (...), (...), (...)

[...], [...], (...), (...)

 (...), [...], (...), (...)

 [...], (...), (...), (...)

 І [...], [...], (...)

(...), [...], (...)

(...), (...), [...], (...)

 І (...), [...], (...) чи (...)