Тест 2 Складнопідрядне речення

В яру шуміли верби густим, затишно-рівним співом, і бадьоро гомоніли на горі дуби.

Як усе-таки добре, що природа відроджується, зацвітає.

Нарешті запалили свічку, та вітер одразу її погасив.

Я люблю, як, буває, осінню пахне яблуками у хаті.

Чимало смутку осені позичив цей день, що вийшов на дорогу ранню.

Як невимовне віршами не скажеш, чи не німою зробиться душа?

Тиша стояла така, що її можна було націдити в келих.

Монголи почали стріляти отруєними стрілами, щоб відігнати тухольців від нової метавки?

Люблю похмурі дні, коли сизі хмари лебедів ледь побиваються крізь проміння золоте.

Люблю, коли напне весняний ранок понад тобою світлі небеса.

Ви чули, як плачуть тополі, гілки простягаючи голі?

Під голубими свіжими грудочками землі чорніло старе химерне письмо, яким тепер не пишуть до людей.

Ніколи не знаєш, що подарує берегові розхитаний і розскриплений пароплав.

Біжить стежина в сад у зарості малини, яка дозріла вже і запахомп’янить.

Благословенна тиша стояла над волошковим засніженим світом, що на невидимих решетах пересівав сяйво і під темінь.

Де творчості немає, там і життя нема. – підрядне часу.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу. – підрядне умови.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ. – підрядне часу.

Людям потрібне лиш те слово художника, яке чарує своїм багатством яке бентежить влучністю вислову, яке здатне сколихнути і серце і розум.

Запала тиша, в якій здається зріло очікування сплеску нової радості.

Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря піднесла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ.

Чекаю дня, коли тобі скажу, що ця строфа нарешті досконала.

Коли посивіла моя голова, коли вщухли пристрасті, коли день почорнів, відчув я свою самотність.

Було шкода літа, що промайнуло, сонця, що вже помітно вихолоняло, степу, котрий стихав після гомону токів і пташиного граю.

Усіх, хто живе в Україні, має об’єднувати українська мова, котру треба знати.

Скажи мені, всесильна мово, з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя?

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу.

Доволі малої іскринки бува, щоб просвітліла людська голова, щоб нас охопила турбота не тільки про хліб та роботу.

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов’я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким.

Коли до тебе прилечу, засяє в сонці все навкруг, як після теплого дощу в росі важкій зелений луг

Пробіг автомобіль і синя хмарка диму за ним розвіялась (М.Рильський).

Вже інші ми і в наших голосах тепло якесьзаграло оксамитне (М.Рильський).

Човни у пристанях і згорнуто вітрила (М.Рильський).

Там де лише стомлено безмежний океан і віє запахом прогнилих трав та йоду (М.Рильський)

Достигло літо налилося жито і звідусіль ідуть чужі женці (О.Ольжич).

Бьється серце чуло як світиться вікно все давно минуло (В.Сосюра)

Отак мені привиділось сьогодні коли вертавсь у ранці від ріки каштан неначе церква Великодня (Є.Гуцало).