ПОВТОРЕННЯ. ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ, ЗВЕРТАННЯ, ВСТАВНІ СЛОВА

 Блакитний легкий вітер розганяв залишки туману. 

Щасливий я що народився на твоєму березі що пив у незабутні роки твою м’яку сиву воду.

На збори нашого десятого класу прийшли вчителі. 

 З другої хати доносилася сумна журлива пісня. 

Чарами віє від необмеженого синього простору. 

 Небо оповили хмари круглі високі з ніжними білими краями.

 Все було окутане чорною непроглядною тьмою.

 Ніч розкинула над селом своє темне всипане зорями шатро.

 Настав похмурий задушливий вечір.

Увесь далекий морський простір осяяний сонцем.

 моє кімнатне

темне хатнє

кімнатне чисте

прозоре чисто вимите

моє зачинене

Майстрували лави з жовтих, добре виструганих дошок.

Над містом кучерявий, голубий, ласкавий дим.

Займався пишний, січневий ранок.

Цей весняний день — найкращий, найособливіший у моєму житті.

 І з цієї невідомої, незрозумілої, моторошної темноти ніхто не вийшов нам назустріч.

 3,4

 1,3

 2,4

1,2

 2,3

Моя думка — краще закріпитися і чекати допомоги

Запалаймій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим

 І вже не існувало для нього нічого окрім озера осики й хмелю

Вже почалось мабуть майбутнє

Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті.

Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий .

У дубині вечеряли дятли наїдаючись видно на зиму.

 У таких болях ішли дні місяці і нарешті роки.

підметом

 додатком

 означенням

не є членом речення

МАБУТЬ, ОТЖЕ, НА МОЮ ДУМКУ, ДО РЕЧІ

ПО-МОЄМУ, МАЙТЕ НА УВАЗІ, МОЖЕ, ДЯКУЮ

НАВІТЬ, МАЙЖЕ, ПРИБЛИЗНО, ПРИНАЙМНІ

 НА ЩАСТЯ, НА ЖАЛЬ, ЩОПРАВДА, СПОДІВАЮСЯ

 Він скочив на ноги і здавалося заповнив собою всю хатину.

Вона зупинилася перевести подих, а тоді знову заговорила, розповідаючи здається те, що пекло їй серце багато років

 До дядька Вернона здається знову повернулася відвага.

Цей звук здавався Гаррі сиреною.

О Львове, батьку мій камінний, знаю, як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда топтала й роздирала Русь безкраю. 

О незвичайна, чародійна мово хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих .

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене .

За все тобі спасибі, низький уклін, о земле, наш уклін!

 лише звертанням

 звертанням і однорідними членами

лише вставним словом

звертанням і вставним словом

 відокремленими

вставними

однорідними

звертаннями

підмет

присудок

додаток

означення

обставина

 Хочеш їсти калачі - не сиди на печі.

За лісом сонце сходило й розсіювалося біле плетиво хмар

У небі то розгоряються, то погасають сліпучі зорі.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній імлі..

...і ховається за ліс сонце

...перетворюючись на чорне попелище

 ...розведене пастухами ще зранку

 ...і залишає по собі пустку

То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний...

А тим часом місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море.

Вітер колихав хвилі на воді, проте з часом навіть гнав хмурі брижі.

Гойдаються діти, а навколо них синичка співає.

 Я стою на кургані милуюсь красою здаля і співає курличе моя хліборобська окрилена доля.

Виріс у полі на добрій землі місце найкраще знайшов на столі.

 І люблять люди з давнини з діда-прадіда як сонце незгасиме і свій духмяний хліб і рідне слово красне.

Ріжуть мене ножакою б'ють мене ломакою зате мене отак гублять що всі мене всі дуже люблять.

 Все кругом жило, змагалось, Ліс дивився і шумів.

Навколо все миготіло різнокольоровими вогнями.

 Уся земля, мов килим під тобою, 3 усіх джерел дзвенять мої пісні.

 За хвилю знов усе стихає і птахи, крик, і воза стук.

 Цей хоробрий і суворий воїн міг ураз стати ласкавим ніжним і люб’язним.

Неповага до сина й сором перед своїми дітьми і гнів і злість все злилось до купи в його душі.

Були виставлені на показ всякі дива мистецькі вироби з дерева та каменю золоті та срібні дзиґарі персні й намиста блискучі дорогі сукна та шовкові тканини.

 І в промисловості і на транспорті все ширше і ширше впроваджується автоматика й телемеханіка.

Щастя – це трикутник, а в нім є три боки – віра, надія, любов.

 Гомін різноплемінних мов, калейдоскоп облич, парний подих тропіків і гул Атлантики все він приніс з довколосвітніх мандрів сюди, на рідний степовий берег.

Усе одбивається в пісні, як у морі: рожева зоря ,і червоная кров,і темна ненависть, і ясна любов, і промінь пожару, і місяць, і зорі.

У драмі людській небагато дій – дитинство, юність, молодість і старість.

Чого тільки не приховує в собі наша вишивка кохання й страждання, радість і смуток, життя і смерть.

 На бетонній мокрій стіні читаю знаки часу якісь написи, дати, імена, сліди вибухів усе в зеленому нальоті часу, у струменях води.

Кожний вважав за честь щось подарувати своєму оборонцеві хто щит і меч власної роботи, хто шмат домотканного полотна, хто жбан із медом.

Я бачу на мокрім, ще більш позеленілім бетоні викарбовано імена й прізвища мулярів, теслярів, бетонників увесь багатотисячний колектив будівників епохи початку великих робіт.

Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли .

 Хлопець задивився на річку, на зелені верби понад водою .

 Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку.

Карпо й Мотря перейшли у свою хату.

1

2

3

немає