ТКР № 3. ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ, ЗВЕРТАННЯ, ВСТАВНІ СЛОВА

До дуба знову прийшли школярі з двома невеликими кошиками.

Корова підняла голову й глянула на дітей великими здивованими очима.

Висунув равлик з-під смугастої мушлі все своє темно-сіре тіло й прасував пісок.

Дрібнюсінькі надокучливі істоти хмарою майнули у пошуках теплокровних тварин.

Мокрого знеможеного викинуло лиса на край пагорба...

 Блакитний легкий вітер розганяв залишки туману. 

Щасливий я що народився на твоєму березі що пив у незабутні роки твою м’яку сиву воду.

На збори нашого десятого класу прийшли вчителі. 

 З другої хати доносилася сумна журлива пісня. 

Чарами віє від необмеженого синього простору. 

 Небо оповили хмари круглі високі з ніжними білими краями.

 Все було окутане чорною непроглядною тьмою.

 Ніч розкинула над селом своє темне всипане зорями шатро.

 Настав похмурий задушливий вечір.

Увесь далекий морський простір осяяний сонцем.

 моє кімнатне

темне хатнє

кімнатне чисте

прозоре чисто вимите

моє зачинене

Майстрували лави з жовтих, добре виструганих дошок.

Над містом кучерявий, голубий, ласкавий дим.

Займався пишний, січневий ранок.

Цей весняний день — найкращий, найособливіший у моєму житті.

 І з цієї невідомої, незрозумілої, моторошної темноти ніхто не вийшов нам назустріч.

1

2

3

4

5

 Відкрий мені таємне джерело де дерево росте старезне вузлувате

 У родині панували теплі дружні взаємини

У довгожданім веснянім теплі розквітнуть і гори і доли.

Днина гожа висока ясна.

 Кущиться бляклий поламаний вітром очерет

 3,4

 1,3

 2,4

1,2

 2,3

Густі високі вишні зовсім закривали од вулиці хату.

Засаджена айстрами шкільна клумба привертала увагу перехожих.

 Оздоблені ілюмінацією київські вулиці радо зустрічали гостей.

 Гірка не знана ще туга оповила його серце.

Закуреним шляхом одвічним тихо посувається валка.

Моя думка — краще закріпитися і чекати допомоги

Запалаймій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим

 І вже не існувало для нього нічого окрім озера осики й хмелю

Вже почалось мабуть майбутнє

Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті.

Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий .

У дубині вечеряли дятли наїдаючись видно на зиму.

 У таких болях ішли дні місяці і нарешті роки.

підметом

 додатком

 означенням

не є членом речення

Не вам в мережаній лівреї донощики і фарисеї за правду пресвятую стать.

О слово рідне Орле скутий Чужинцям кинуте на сміх.

Мій рідний сину бійся нічиїх, вони завжди безликі і холодні. 

 Ти наше диво калинове кохана материнська мово.

Який ти світе теплий і широкий!

Чи не продали б ви чоловіче тої ялинки, що росте в вашім садочку?

Слово моя ти єдиная зброє ми не повинні загинуть обоє

Всю кров тобі Вітчизно завжди готові ми віддати

 Власне кажучи щороку відкриття полювання буває двічі

Не можна кажуть людині помолодшати а подобрішати завжди можна

Відцвів воронець облетіли на вітрах маки польові рано вони зацвітають і швидко гаснуть зате літо смагляве вже виглядає із-за кучугур

Можливо були ми квітками в одному суцвітті чи просто сусідніми днями в спекотному літі

 Моя біографія друзі сягає в далекі ті дні, коли мене бусол на лузі підкинув батькам навесні

 Бідна волошко чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?

Залишимо дорогі батьки в серцях наших синів усю красу навколишнього світу, все багатство сердець наших предків

Моя ти любо Мій ти друже Не ймуть нам віри без хреста, не ймуть нам віри без попа раби, невольники недужі

 На думку, вчених Нестор Літописець був дуже обдарованою людиною.

 На думку вчених Нестор Літописець, був дуже обдарованою людиною.

 На думку вчених, Нестор Літописець був дуже обдарованою людиною.

 На думку вчених Нестор Літописець був дуже обдарованою людиною.

Батьки завжди повинні підтримувати свою дитину.

Якщо спитати дитину про батьків, то вона буде розповідати довго й захоплено.

Вчителі звертаються до батьків з проханням підтримувати дітей.

Шановні батьки підтримайте своїх діточок під час уроків.

МАБУТЬ, ОТЖЕ, НА МОЮ ДУМКУ, ДО РЕЧІ

ПО-МОЄМУ, МАЙТЕ НА УВАЗІ, МОЖЕ, ДЯКУЮ

НАВІТЬ, МАЙЖЕ, ПРИБЛИЗНО, ПРИНАЙМНІ

 НА ЩАСТЯ, НА ЖАЛЬ, ЩОПРАВДА, СПОДІВАЮСЯ

 Він скочив на ноги і здавалося заповнив собою всю хатину.

Вона зупинилася перевести подих, а тоді знову заговорила, розповідаючи здається те, що пекло їй серце багато років

 До дядька Вернона здається знову повернулася відвага.

Цей звук здавався Гаррі сиреною.

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий.

 Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

 Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне.

О Львове, батьку мій камінний, знаю, як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда топтала й роздирала Русь безкраю. 

О незвичайна, чародійна мово хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих .

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене .

За все тобі спасибі, низький уклін, о земле, наш уклін!

 лише звертанням

 звертанням і однорідними членами

лише вставним словом

звертанням і вставним словом

 Вийди вийди господарю подивися на кошару.

А хто нас бабусю у сон поведе по казках?

 Адже нема товариство без імені зла!

Вечірнє сонце дякую за всіх котрі нічим не осквернили душу.

 відокремленими

вставними

однорідними

звертаннями

Припливайте до колиски, лебеді як мрії.

 Я не тебе люблю, о ні, моя хистка, лілеє.

Гей джуро, глянь! Та їх там ціла сотня.

Не раз у сні являється мені, о люба, образ твій, такий чудовий.

підмет

присудок

додаток

означення

обставина

Якісь солодкі любі спогади колисали його серце.

 Як я вас люблю, лісові осінні гості.

 Навколо нас розлягався фантастичний казковий краєвид.

Ми їхали порожньою рудуватою дорогою.

 Хочеш їсти калачі - не сиди на печі.

За лісом сонце сходило й розсіювалося біле плетиво хмар

У небі то розгоряються, то погасають сліпучі зорі.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній імлі..

...і ховається за ліс сонце

...перетворюючись на чорне попелище

 ...розведене пастухами ще зранку

 ...і залишає по собі пустку

 Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю.

Пенсне поблискувало то тепло, то суворо.

Він був живописцем, драматургом, прозаїком, гравером, філософом, критиком, і передусім геніальним поетом.

Шевченко утвердив і виховав національну гідність українського народу.

Чарами віє від необмеженого синього простору.

 З другої хати доносилася сумна журлива пісня.

 На збори нашого десятого класу прийшли вчителі.

 Щасливий я що народився на твоєму березі що пив у незабутні роки твою м’яку сиву воду.

Долиною повилася річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву 

 А за Россю на подолі ніби спочивав густий, дубовий ліс…

Свіжий, холоднуватий ранок обвіяв Олесине гаряче лице.

 Вечір лагідний, свіжий.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний...

А тим часом місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море.

Вітер колихав хвилі на воді, проте з часом навіть гнав хмурі брижі.

Гойдаються діти, а навколо них синичка співає.

 Я стою на кургані милуюсь красою здаля і співає курличе моя хліборобська окрилена доля.

Виріс у полі на добрій землі місце найкраще знайшов на столі.

 І люблять люди з давнини з діда-прадіда як сонце незгасиме і свій духмяний хліб і рідне слово красне.

Ріжуть мене ножакою б'ють мене ломакою зате мене отак гублять що всі мене всі дуже люблять.

 Все кругом жило, змагалось, Ліс дивився і шумів.

Навколо все миготіло різнокольоровими вогнями.

 Уся земля, мов килим під тобою, 3 усіх джерел дзвенять мої пісні.

 За хвилю знов усе стихає і птахи, крик, і воза стук.

Настала ніч, довга беззоряна глуха.

 Небо висвічувалось чистою ясною блакиттю.

Сумними довгими ключами летять у вирій журавлі. 

Маяли над нами жовті голубі червоні метелики.

 Цей хоробрий і суворий воїн міг ураз стати ласкавим ніжним і люб’язним.

Неповага до сина й сором перед своїми дітьми і гнів і злість все злилось до купи в його душі.

Були виставлені на показ всякі дива мистецькі вироби з дерева та каменю золоті та срібні дзиґарі персні й намиста блискучі дорогі сукна та шовкові тканини.

 І в промисловості і на транспорті все ширше і ширше впроваджується автоматика й телемеханіка.

Щастя – це трикутник, а в нім є три боки – віра, надія, любов.

 Гомін різноплемінних мов, калейдоскоп облич, парний подих тропіків і гул Атлантики все він приніс з довколосвітніх мандрів сюди, на рідний степовий берег.

Усе одбивається в пісні, як у морі: рожева зоря ,і червоная кров,і темна ненависть, і ясна любов, і промінь пожару, і місяць, і зорі.

У драмі людській небагато дій – дитинство, юність, молодість і старість.

Чого тільки не приховує в собі наша вишивка кохання й страждання, радість і смуток, життя і смерть.

 На бетонній мокрій стіні читаю знаки часу якісь написи, дати, імена, сліди вибухів усе в зеленому нальоті часу, у струменях води.

Кожний вважав за честь щось подарувати своєму оборонцеві хто щит і меч власної роботи, хто шмат домотканного полотна, хто жбан із медом.

Я бачу на мокрім, ще більш позеленілім бетоні викарбовано імена й прізвища мулярів, теслярів, бетонників увесь багатотисячний колектив будівників епохи початку великих робіт.

Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли .

 Хлопець задивився на річку, на зелені верби понад водою .

 Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку.

Карпо й Мотря перейшли у свою хату.

 Ми віддамо Вітчизні всі пориви, і дум політ, і силу наших рук ( однорідні додатки )

Жіночий крик, гострі жіночі голоси стривожили його. (однорідні означення)

Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. (однорідні присудки)

Звучала пісня вільно й гордо. (однорідні додатки)

 1.Б. 2.Г. 3.В. 4.А

 1.В. 2.Г. 3.Б. 4.А.

1.А. 2.Б. 3.В. 4.Г.

 1.Б. 2.В. 3.А. 4.Г.

На щастя дощу сьогодні не було

Серед українців здавна цінуються доброта і гостинність.

Весна здається мені найкращою порою року.

  З берега видно далеко.

1

2

3

немає