ТКР №3. Звертання та вставні слова, словосполучення,речення

Мабуть, людині не можна відриватися від рідного берега (Ю. Мушкетик).

Сумління людське, виявляється, схоже на вулик, його теж можна розтривожити (О. Гончар).

Досі дні стояли теплі, сонячні, а сьогодні, мов на гріх, задощило (О. Гуріненко).

Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе – само прийде (Панас Мирний).

А хлібам колосистим, здається, немає кінця (Д. Луценко).

Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні.

Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.

Такі експерименти, очевидно, необхідно продовжувати.

Зміст цього поняття, на мою думку, треба уточнити.

Вирішити проблему допоміг би, мабуть, такий експеримент.

другому

четвертому

п'ятому

шостому

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.

На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.

"Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».

Зійди дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю, Нехай я вийду на вулицю.

Пусти мене, мати погуляти, Бо вже челядоньки не видати.

Ой куди ви, голубоньки, та й полетите, Куди моє дівування та й занесете?

Прочини господарю, ворота, Занесем тобі віночка з золота.

Зеленая, дібровонько, Чого так рано спустошена, Трава на сіно покошена?

Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір.

Багатьом здавалося що й увесь півострів зараз палає в пожежах, адже куди не глянь — звідусіль шугає вогонь, тріщить, гуде в деревах, жаркий, агресивний.

Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом.

Широкі промені вдарялися об кам’яні плити, курилися золотим димом, від чого здавалося що все тут пливе, рухається, злітає в просторі.

Уже придивилася до його очей і побачила: те, що здавалося байдужістю, насправді було мудрістю й глибоко захованим стражданням.

Буває часом перебіжить дорогу листя.

Завтра поїдемо мабуть твоїм човном.

Кажуть легше повалити ніж збудувати.

Становище здавалося не таким скрутним.

Наш тренер може перепливти Дніпро.

Час для роботи вже може й настав?

Мріяти про велике може кожен.

Чи може орел здійнятись над хмари?

Дай мені крила Україно!

Горнусь до тебе Україно!

Розпрягайте хлопці коні та лягайте спочивать.

 Благослови мене рідна земле як мати в дорогу.

Мамо хочеш я намалюю тобі сад?

1.Б. 2.В. 3.А. 4.Г.

 1.В. 2.Г. 3.Б. 4.А.

1.А. 2.Б. 3.В. 4.Г.

 1.Б. 2.Г. 3.В. 4.А.

 Вставні слова є членами речення

На письмі вставні слова виділяємо комами

Вставні слова не є членами речення

На письмі вставні слова не виділяємо комами

2

0

1

3

І все ж не обминайте люди осінньої краси.

Чи знаєте люди що таке краса?

Ти справжній лицар сину! Ти вславиш Україну!

Мати сину в дорогу рушник вишивала.

відокремлюємо комами

не відокремлюємо комами

не звертаємо уваги

Ти зійди на гору брате і поглянь на схід стали світлі наші хати і просторий світ.

Ми зберегли тебе вкраїнська мово щоб лютий ворог не поранив

Мужай прекрасна наша мово серед прекрасних братніх мов.

Рідна мово калинова ти велична проста і водночас свята

Коротко кажучи, це треба зробити сьогодні.

У горах (а в Україні він росте переважно в нижньому гірському лісовому поясі Карпат) ялівець почуває себе добре

Андрій посміхнувся радісно, може, вперше за всі тижні окупації 

Сизокрилий орле, високо літаєш, а чи далеко мого сина у війську вбачаєш?

Сестрицю, Інно, чайко, дядьку, хлопче.

Королево, село, коромисло, Славо, Мирослав.

Андрію, женче, козаче, їжаче, жінко, учителю.

Пісне, вітре, доле, Дніпре, братику, місяченьку.

Поле, Ілле, поезіє, друже, куме, весна.

Сергію, Марино, калина, жуче, осене.

нібито, по-перше, на радість;

 як-не-як, наприклад, уявіть собі;

навіть, на жаль, між нами кажучи;

до речі, без сумніву, на мій погляд.