Ускладнене речення

Ой одна я, одна,

Як билиночка в полі,

Та не дав мені Бог

Ані щастя, ні долі.

Тілько дав мені Бог

Красу - карії очі,

Та й ті виплакала

В самотині дівочій.

Ані братика я,

Ні сестрички не знала.

За байраком байрак,

А там степ та могила.

І в сім'ї веселій тихо

Дітей привітають,

І сивою головою

Батько покиває.

Сиди ж один, поки надія

Одурить дурня, осміє...

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

Діти грались,

Росли собі та виростали.

І виросла я на диво

Кароока чорноброва

Білолицая.

А дівочі молодії

Веселії літа

Як квіточка за водою

Пливуть з цього світа.

Іде смутний невеселий

Ледве несуть ноги.

Дивлюся на море широке глибоке

Поплив би на той бік

Човна не дають.

А вночі віщують сови та сичі

І не дають сосідам спати.

І слово правди і любові

В степи і дебрі рознесли.

А кругом

Широколистії тополі

А там і ліс і ліс і поле

І сині гори за Дніпром.

Сама втекла і повінчалась

І батько й мати не пускали

Казали вгору не залазь.

Розказали кобзарі нам

Про войни і чвари

Про тяжкеє лихоліття.

Отак її воєводи

Петрові собаки

Рвали гризли.

Подай же руку козакові

І серце чистеє подай.

Приспи ж його і занехай

Свою Борзну і Фастовщину

Загине все ти сам загинеш.

У Києві на Подолі

Було колись.

У неділю на вигоні

Дівчата гуляли

Жартували з парубками

Деякі співали.

А з неба місяць так і сяє

І над водою і над гаєм

Кругом як в усі все мовчить.

Далі гляну

У долині мов у ямі

На багнищі город мріє

Над ним хмарою чорніє

Туман тяжкий.

І виріс я на чужині

І сивію в чужому краї

То одинокому мені

Здається кращого немає

Нічого в Бога як Дніпро

Та наша славная країна...

А як не бачиш того лиха

То скрізь здається любо тихо

І на Україні добро.

Тарас Григорович про нас нинішніх здається знав усе.

Мені здається я не знаю

А люди справді не вмирають

А перелізе ще живе

В свиню абощо та й живе

Купається собі в калюжі

Мов перш купалося в гріхах.

Прилітайте сизокрилі

Мої голуб'ята

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти

З киргизами убогими.

Зоре моя вечірняя

Зійди над горою

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

І вся о Русская беседа

Во глас єдиний ісповєдуй

Свої гріхи

І плач! і плач!

Ніколи братія ніколи

З Дніпра укупі не п'ємо!

Та посійся не словами

А розумом ниво!

Та засійся чорна ниво

Волею ясною!

Як згадаю тебе краю

Заплаче серденько.

І ти моя єдиная

Ведеш за собою

Літа мої молодії.

Якби побачив нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Дністре водо каламутна

Винеси на волю!

Глянь на мене чорнобриву

Моя доле неправдива.

І певне думали коли

На раду тиху на розмову

Коли ми зійдемося знову

На сій зубоженій землі?

Мабуть без царя

Судилось Господом зносить

Красу і молодість.

Воно б може так і сталось

Якби не осталось

Сліду панського в Україні.

А Галайда знай гукає:

" Кари ляхам, кари!"

Не русалонька блукає:

То дівчина ходить,

Й сама не зна ( бо причинна),

Що такеє робить.

Може, вийшла русалонька

Матері шукати,

А може, жде козаченька,

Щоб залоскотати.

Так ворожка поробила,

Щоб менше скучала,

Щоб бач, ходя опівночі,

Спала й виглядала

Козаченька молодого,

Що торік покинув.

Обіщався вернутися,

Та, мабуть, і згинув.

Прилинь, сизий орле, бо я одинокий

Сирота на світі, в чужому краю.

Праведная душе, прийми мою мову

Не мудру та щиру, прийми, привітай.

Згадаю Енея, згадаю родину,

Згадаю, заплачу, як тая дитина.

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати,

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Попід горою, яром, долом,

Мов ті діди високочолі,

Дуби з гетьманщини стоять.

А може, я й темний, нічого не бачу,

Злая доля може по тім боці плаче,

Сироту усюди люде осміють.

Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько,

Скажи мені щиру правду,

Де милий-серденько ?

Сини мої, гайдамаки!

Світ широкий, воля -

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі.

Ходи собі мій голубе,

Поки не заснуло

Твоє серце, та виспівуй,

Щоб люде не чули.

А пороги

Межи очеретами

Ревуть, стогнуть, розсердились,

Щось страшне співають.

Може, ще раз зустрінемось,

Поки шкандибаю

За Яремою по світу,

А може... й не знаю.

Утни, батьку, щоб нехотя

На весь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала!

Верчуся, світу дожидаю,

А за дверима про своє

Солдатськеє нежитіє

Два часовії розмовляють.

Ой стрічка до стрічечки

Мережаю три ніченьки,

Мережаю, вишиваю,

У неділю погуляю.

Хто ж викохав тонку гнучку

В степу погибати ?

І широкую долину,

І високую могилу,

І вечірнюю годину,

І що спалось-говорилось,

Не забуду я.