Види підмета й присудка

Треба йому ще сім літ свині пасти.

 Чекати - найважча робота.

 Ми почали тренуватися

 Я вибрала долю собі сама...

 Каштани кивають привітним і теплим гіллям.

 Буду я навчатись мови золотої.

  Почало рясно осипатися на бульварах Києва жовтогаряче листя.

 Книги - морська глибина.

Ми повинні берегти своїх рідних

 Сидять собі гуцули по хатах, різьблять коралі.

 Дав не дав, а в груди не бий!

 Цілий день потім Артемові батько не сходив з думки.

 Море було безбарвне, аж чорне.

  Гірські печери ще затоплені водою.

  Кожен з нас буде вивчати мову

  Щире кохання не вкрите серпанками.

Серпень з вереснем схрестили довгі шпаги несмертельні.

Любити свій край - це для народу жити.

 Багато літ перевернулось...

Кожен із бійців знав, що небезпека подвоїлась.

 Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

Усі ми учні.

Отара овець паслася на полонині.

 Батько з дочкою вийшли на балкон.

 Хвилею зеленою здіймається навесні Батиєва гора.

 П'ятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів.

 Усі ми прагнемо красу природи осягнуть.

  Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно.

 Людина мусить людині помагать.

  Люди часто з мухи слона роблять.

 Ми тільки почали розгадувати світ.

 Швидко на січовий майдан стали збиратися запорожці.

Сусіди й родичі завжди заздрили моїй удачі.

Людина славна не словами, а ділами.

Земля моїх предків прекрасна і вільна.

Гірський орел завжди гордий.

Горобцеві з соколом не змагатись.

  В океані рідного народу відкривай духовні острови!

  Три тополі стали на сторожі.

  Один із партизанів підвівся на стременах. 

  Тихо листом край дороги два соняшники шептали. 

Берег нашої любові - Сумщина!

мово українська

ти

вода

з кринички

Пізні пташки СЛЬОЗИ ллють.

ЖИТИ - добро робити.

Книги - морська ГЛИБИНА.

Неси ж мене, КОНЮ, по чистому полю.

Працею людина сильна і красива.

Стояла я і слухала весну.

Небо на сході стало світліти.

Буду мріяти й жити на крилах надій.

Земля почала зеленіти тендітною травою.

Ясне сонце підіймалось десь далеко за лісом.

Я вірші став писать під вечір золотий.

Поезія - це завжди неповторність.

Невеликії три літа марно пролетіли.

Серпень з вереснем схрестили довгі шпаги.

Наша дума, наша пісня не вмре. не загине.

Вабить знов мене Чумацький Шлях...

 додатком

обставиною

підметом

присудком

Трактором орати — хліба вдосталь мати. (Нар. творч.)

Сто зозуль кувало щовесни. (І. Нехода)

Машина спускалася в байрак. (О. Гончар)

Мені осіння ніч короткою здається. (Леся Українка)

Снаряди почали вже падати в річку. (О. Довженко)

Осінь стояла червоно-багряна, палаюча, суха. (О. Гончар)

І нехай наше життя буде чудесною піснею. (І. Цюпа)

Тече вода в синє море, та не витікає. (Т. Шевченко)