Види складнопідрядних речень

У кімнаті було душно, бо цього літа стояла суша.

Ми приїхали в Крим, щоб відпочити.

Є такі гірські вершини, що сягають аж до зір.

Добре жити тому, чия душа і дума добре навчилась любить.

Мене питають, чому іду за нею слідом.

Я не такий, щоб зрадити людину.

Мати сита, коли діти не голодні.

Наближалася весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх.

Я з тих країв, де над Дніпром цвітуть, шумлять гаї.

Час гасить світло, щоб його день не засоромив своїм промінням.

А сонечко встане, як перше вставало.

І жайворонок, що загубився в небі, виглядав здобич з висоти.

У нас хліб віддають тією ж міркою, якою позичали.

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.

Хай мені зоріють зорі, доки сонце мені спить.

Куди голова задумала, туди й ноги несуть.

Де мало слів, там більше правди.

Там, де рятують, там не перемагають.

Якщо узявсь іти, кінця не доходжай.

Нема того злого, щоб на добре не вийшло.

Кияни і гості столиці з нетерпінням чекають відкриття четвертої лінії, для якої вже завершується спорудження моста через Дніпро.

Тож багато хто з прочан у глеку ніс воду додому, щоб пригостити рідню.

Варіант, що зберігається в Харківському музеї, за послідовністю виконання є першим.

Задум твору виник під враженням від незакінченого полотна І Кримського « Регіт» , яке Ілля Рєпін бачив у майстерні художника.

Ніхто не знає, коли і хто посадив їх ( мальви) на сонячному причілку.

Поступово утворилося село, яке на згадку про свою рятівницю вони назвали Кобилля.

Що посієш, те й пожнеш.

Мені спочатку здалося, що кружляю на місці.

В душі зберігаю навіки години, коли я вперше побачив свій край.

Іду веселий, сам-один, де впало небо біля жита.

Понеси мене на крилах, радосте моя, де на пагорбах і схилах сонця течія.

Де будуть шанувать, там будемо ночувати.

Ростуть слова, немов росте трава.

Прокіп Гордійович потер рукою чоло, немов намагаючись відігнати сувору думу.

У нього очі, наче волошки в житі.

Її очі напливали на нього, мов два сірі довгасті птахи.

Коли має чоловік вірну дружину, то це вже щастя.

Тільки старі люди вміють чекати, бо вони ближчі до вічності.

Коли я скінчив свої вправи, вона мені оповіла таку історію.

Я все зробив так, як  казав мені дядько Дорош.

Благословенна будь же ти, хвилино, коли почула я дитячий сміх.

Незважаючи на сильний вітер, яхта йшла повільно.

Держімо землю, бо земля держить нас.

Люди, які жертвують усім для інших, творять свою справу.

 Як ти підносиш на руках дитя, світлішають думки і почуття.

Заснув так міцно, що не чув грози.

Чуже ми щастя вірно берегли, щоб мати й власне в рідній хаті. 

Треба жити так, щоб нащадкам не довелось за нас червоніти.