Відокремлене означення

Єднає нас над кручами Дніпра земля на хліб і сіль багата.

Стоять налиті сонцем дні.

У тиші настояній духом гречаним напахченій визрілим паром городнім сиджу

перед дідом.

По дворах навантажені всяким збіжжям стоять вози готові в дорогу.

 Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади

У снігу по коліно стоїть з хати винесена ялинка.

 Побите дощем поле ще й град поб’є.

І тиха осінь мрійна яснолиста несла в серця надію і тривогу.

 Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і

холодків.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале

селище.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани

золотого жита та пшениці.

 Водомороз сидів нерухомо і здавався вирізьбленим з дорогого каменю, немов

штучна іграшка.

 Мартинові гадки спорхують як ті курчата з-під коней бо десь там, перед вікнами,загримів знайомий голос Микити.

Дай бог оце дитину, на щастя, до хати, ну і свіжий клопіт, як самі знаєте.

Вузенька вулиця заквітчалася зеленню мов пастушка й тиснеться поміж хати,

аж сухі плоти розвалює на перегинах...

Наляканий громовицею тихенько заіржав кінь

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур’яні.

Ганна з її охотою до роботи безпосередністю щирістю та привітністю теж якось

одразу сподобалася своїм новим знайомим.

 На голій одполірованій морозом до блиску шматині землі розпросторився

калачик.

 Брате мій Дніпре, батьку мій дорогий; прекрасний, скільки радості, скільки

глибоких найдорожчих почуттів принесли моєму серцю рідні твої води.

Окрім гри на сопілці, Хома провора дуже любив пісні.

Ти сонце, ніжне й щедре, якому я поклоняюся й поклонятимуся все життя, річко моя дорога й велика.

Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були малими гарні дівчатка: кароокі,

чорняві, круглолиці і з ямочками на щоках.

Саме слово є чинником здатним переносити величезний обсяг інформації

з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє.

Земля скована морозом покрилась білим снігом.

Заворожені красою ніколи не бачених степів причаїлися гори.

Веселий гостинний він любив товариство.

Знесилений кінь зупинився важко дишучи.

Усіяна колосками земля пахла соком скошених трав.

Це були неприємні і страшні озера з чорною водою і чорними торф’яними

берегами.

У хату ввійшов старий Джеря високий тонкий з сивуватими довгими вусами

з нужденним блідим лицем та смутними очима.

Машина мчить по відкритому лише вчора шосе

Дніпро розбуджений подихом весни гнівно трусонув могутніми плечима із себе

Гілки дерев мокро блищали зволожені по-весняному.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивами.

Біліє розквітла гречка де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки,а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук

„Запам’ятайте, – говорив учитель, – Вітчизна починається з берізки посадженої

своїми руками, з прозорої водиці зі струмочка, що протікає поруч із вашим домом”

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Намита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.