Відокремлене означення

Балка вкрита садками вилась попід горою.

Птахолови минали березовий гай пронизаний пасмами світла. 

Усіяна колосками земля пахне літом.

Невідомий нікому я сідаю на лавку слухаю і дивлюся.

Блискучий та легкий сніг здається падає прямо на серце.

Лежить дорога золотом прошита.

І видзвонює мотив моє слово, сріблом скуте.

По вінця сповнені краси шумлять смерекові ліси.

До колосків налитих туго моя прихилена душа.

Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин. 

Сади омиті музикою згадок ковтають пил міжселищних доріг.

А думки мої натхненні та квітчасті опадають вересневим жовтим листям.

На обрії біліють маревом повиті села.

Вечір гаптований золотом приходить на зміну дню.

Понад сади обтяжені плодами з прощальним криком журавлі летять.

На землю зорану плугами спада рожево-білий цвіт

Озвучене піснями бринить моє перо.

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

Шумлять смерекові ліси по вінця сповнені краси. 

Вона вже не чула нічого, крім голосу власного серця.

Дніпро тече повільно, величаво, розливаючись безліччю рукавів.

На світі жив хлопчина кучерявий – допитливий, непогамовний, жвавий.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.

Місячним сяйвом залиті мріють сади.

На сто думок замислена Полтава вербові гриви хилить до води.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Я небесами пійманий тремчу. 

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

За вікном тьмяніє небо зорями вишите.

Срібним маревом повиті коло сіл стоять тополі.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір. 

Широке рівне плесо віддзеркалювало срібні кучері залитих сяєвом хмар.

Над озером стояв оповитий серпанком загадковості ранок.

На горах за шпилями вкритими лісом пишно горів вечірній світ сонця.

Темна ніч напоєна степовими пахощами пропливала над Асканією.

Оперезане синьо-зеленим поясом на пагорбі стоїть місто-замок.

Озеро оточене густими кущами та високими вербами було не широке а довге.

Радують око різнобарвні квіти, що ростуть на клумбі.

Знову бачу синицю, що перелітає з гілки на гілку.

Ми зустріли Степанову бабусю, яка купувала фрукти.

Це був тільки сон, що наснився навесні.

Ледь-ледь тремтять губи, що посиніли від холоду.

Олесь, який плив поруч, допоміг мені вийти на берег.

Подвір’я затінює крислата яблуня, що росте під хатою.

Огірок, що зжовк на сонці, був дуже несмачний.

Думки, які роїлися в хлопцевій голові, не давали заснути.

Пасічник дав скуштувати меду, що пахнув липою.

Кожна істота дихала безмежною глибиною супокою, яка викликалася сонцем.

Ранок розпливався над всією зеленню, якою було овіяне село, приспане росами.

Від пісні, що була сповнена щемливого жалю, небеса нап’ялися з усієї сили.

Ішов навпрошки кроком, яким ходять старі сліпці.

Він гортав єдину книгу, що прикрашала божницю дядькової хати. 

Серпневе сонце мережило чорні шляхи, що гналися в поле й зникали десь.

Вона дивилася на хвилю, що своїм носом здіймав пароплав.

Може, це було останнє село, що він побачив перед містом.