Однорідні члени речення

Шалений вітер хвилі гнав і розсівав туман руками.

Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим.

І пахнуть медом, як осінні соти, мої земні простори і висоти.

Не цвітуть на вікні герані – сонний символ спокійних буднів.

і радісне птаство привітало молодий день.

і трохи не зігрівши вихолодженої землі.

і нам пославши дещицю свого тепла.

і лагідно огорнуло все своїм промінням.

і морок поступово почав танути.

Не тіло, а душа є людиною.

Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви.

А наше слово чисте, запашне.

Шлях освіти та науки нас на віки поєдна!

По дорозі нас вабить кожний гурточок, кожне багаття.

Село купається в теплі, сонці, мідному передзвоні та веселому співі веснянок.

Вийшли в поле жати, та забули серпи взяти.

Білі, червоні троянди росли біля будинку поета.

Доба Мазепи – час економічного політичного і культурного відродження України.

Тема матері завжди була є і вічно залишатиметься актуальною.

В останні десятиліття економічних понять з’являється все більше і більше.

Жовто-блакитні барви символізують дві основи буття дух і матерія добро і зло батько і мати.

Я живу і борюсь і творю для людей.

Я був у власному житті і машиніст (?) і пасажир.

Один оце я тільки – ні в тин (?) ні в ворота.

Не схотіла душа бунтівна ні тепла (?) ні смачного пшона.

Слизняк не виросте ні лебедем (?) ані орлом.

А тим часом місяць пливе оглядать небо й зорі та землю й море.

У моїй душі бриніли людські голоси і ні вдень ні вночі не давали спокою.

Підемо до лісу або в гай погуляти чи на річку порибалити.

Жовтороте ластів’ятко силилося вилетіти з гнізда та ще не змогло.

Пізньої осені на зритій землі поплуталась гарбузова огудина.

Жив дядько Микола хоч бідно, зате весело.

А млин і річка, і місячна смуга на ній таїли в собі принадну таємничість.

Ні слуху ні духу не було про нього.

Діти і батьки, вчителі і вихователі прийшли на цей майданчик.

Сердитий наглядач хоч і накричав, зате не турбував.

І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у тім світі.

Йому здалося, що давнина і далина, і сон забриніли в її голосі.

А душа людини проста, без хитрощів.

Солідно помовчавши, Улас діставав із польової сумки жменьку досить-таки пожмаканих суничок або зо два ранніх яблука, букет лілей з річки чи маленьке перепеленя.

Звичай щедрувати і частково колядувати, і віншувати на Новий рік був переважно землеробським.

Йому хотілося гукнути на всі легені словами пісні або хоч крикнути.

У просторій, залитій сонцем кімнаті було святково і радісно.