Звертання

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим. 

Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.

На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.

«Роби добро, - мені казала мати, - і чисту совість не віддай за шмати!»

Зійди дощику, дрібнесенький, скропи травицю-муравицю, нехай я вийду на вулицю.

Пусти мене, мати погуляти, бо вже челядоньки не видати.

Ой куди ви, голубоньки, та й полетите, куди моє дівування та й занесете?

Прочини господарю, ворота, занесем тобі віночка з золота.

Зеленая, дібровонько, чого так рано спустошена, трава на сіно покошена?

І якщо впадеш ти на чужому полі прийдуть з України верби і тополі.

Благослови мене у світ без тебе заборони і думать і страждать.

Припливайте до колиски лебеді як мрії опустіться тихі зорі синові під вії.

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Маємо жити, звичайно, не хлібом єдиним.

Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все.

Ти явилася мені – і здалося, що світ помолодшав.

Нами править закон любові та життя переможний дух.