відокремлені члени речення

  І Оксану, мою зорю, мою добру долю, що день божий умивали.    

Над берегом послався невеликий, густо засвічений білою ромашкою луг.  

 Виснажені атаками й великими втратами, німці не витримали грізного натиску полку.

Голубу сорочку в перехваті підперезано матер’яним поясом з китицями.

Осяяний сонцем перед нами розкрився зовсім новий світ.   

Стоять налиті сонцем дні.  

В небі чистім і прозорім сонце сяє.   

А сонце тепле і ласкаве спинило погляд на землі.

Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.     

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.  

 В імлистій далині осяяні срібним промінням місячним стояли широкі лани золотого жита та пшениці. 

 А он старе Монастирище колись козацькеє село.

Співають усі, за винятком Ліни Яцуби, дочки відставника…

 Незважаючи на вітрець, робилося душно.

Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять.  

У лісі, опріч мене, є ще хтось.

означенням

прикладкою

 додатком

 обставиною

означення

прикладка;

додаток;

 обставина;

обставина

додаток

означення

прикладка

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ. 

  Я читаю лежачи

Крім мене,усі вивчили правила

Ніжне сонце тепле і ласкаве, спинило погляд на землі.

Над луками, залитими квітневою повінню, холонув оранжевий вечір.

Шарахнувся врізнобіч люд, розступаючись перед баскими кіньми (О. Гончар).

 І ніхто того не чув, не знав і не бачив, опріч Марка маленького (Т. Шевченко).

 Лісова у хвої земля, лоскочучи підошви ніг, пружинила під кроками (А Колісниченко).

Саме слово є чинником здатним переносити величезний обсяг інформації

з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє

Заворожені красою ніколи не бачених степів причаїлися гори.

Переляканий запорошений снігом без шапки мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Веселий гостинний він любив товариство.

Земля скована морозом покрилась білим снігом.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани

золотого жита та пшениці.

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і

холодків.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

Жінка йде вздовж берега поволі і трохи зігнувшись.

Дід прожив під сонцем коло ста літ ніколи не ховаючись у холодок.

Над хатою піднялись у небо голуби знаменуючи мир і благодать.

Через мости везли важки гармати вузькими понтонами ріжучи борти.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п'ють.

Була ніч темна, але тиха.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Вустя нічого не бачила, крім отих невидних струмків.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

зокрема твори сучасної літератури

 обираючи її з-поміж запропонованих для позакласного читання

 і ви помітно збільшите свій словниковий запас.

щоб отримати справжню насолоду від занурення у світ образів.

Над землею пролітало легеньке білосніжне павутиння.

За Дніпром, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи.

Вечір непомітно проходив у вологу, росяну ніч.

Густа, медова теплота високі налила жита.

Все небо розгорнулося в над головою в синьому вечірньому холоді.

Вогка земля мріла в гарячому золоті гарячого проміння, вільна від тіней і холодів.

Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками.

Чорні дерева стояли в снігу, настовбурчившись замерзлими гілками.

Полинно пахне ніч, заснувши в небосхилах.

Місяць випливав з-за садка, розкидаючи срібне проміння.

До ранку чистого пробивсь крізь хмари листу усміх дивний і нас, стріваючи, вітає.

Синіють кришталевою стіною височенні гори, покриті вічним снігом.

Скидаючи кирею срібнорунну, поволі прокидався степ і оживав.

Росяні перли, розсипані за ніч по травах і вітах ялин, займалися феєричними вогнями, горіли барвами веселки.

Акації стояли саме в цвіту, заквітчані безліччю білих китиць.

Смереки на горах, обвислі інеєм, обвиті мрякою, дрімають.

Три дні і три ночі, не втихаючи, палало...

З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

Благословенная давно, цвісти ще мусиш, Україно!

Хай же буде благословенне життя, звеличене працею.

Образи мистецтва, зокрема літератури, ми неодмінно домальовуємо нашою уявою.

чекаючи своїх учнів

і очікує колегу

який має високий авторитет серед учнів і колег

наш друг і наставник

осліплений яскравим сонцем

Розганяючи тумани, сонечко вставало.

І я, заплакавши, назад поїхав знову на чужину.

Усі, особливо Остап, швидко впорались із роботою.