Відокремлені додатки, обставини, означення.

Далеко-далеко на південь засиніли гори, вкриті снігом.

Все вкрито особливими, нерозпізнаними звуками.

Чисті, немов змиті джерельною водою зорі тчуть над землею мереживне покривало.

Над землею пролітало легеньке білосніжне павутиння.

За Дніпром, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи.

Вечір непомітно проходив у вологу, росяну ніч.

Густа, медова теплота високі налила жита.

Все небо розгорнулося в над головою в синьому вечірньому холоді.

Вогка земля мріла в гарячому золоті гарячого проміння, вільна від тіней і холодів.

Село, зачароване зоряним небом, хороше синіє розкиданими хатками.

Чорні дерева стояли в снігу, настовбурчившись замерзлими гілками.

Полинно пахне ніч, заснувши в небосхилах.

Місяць випливав з-за садка, розкидаючи срібне проміння.

До ранку чистого пробивсь крізь хмари листу усміх дивний і нас, стріваючи, вітає.

Синіють кришталевою стіною височенні гори, покриті вічним снігом.

Вільний степ передо мною, повний чистої краси, зеленіє пеленою.

Синє небо, побравшись з чистою землею, розгортає над нею своє шатро.

Киваючи рясною головою, зелений ліс до сонця засміявсь.

Скидаючи кирею срібнорунну, поволі прокидався степ і оживав.

Росяні перли, розсипані за ніч по травах і вітах ялин, займалися феєричними вогнями, горіли барвами веселки.

Акації стояли саме в цвіту, заквітчані безліччю білих китиць.

Смереки на горах, обвислі інеєм, обвиті мрякою, дрімають.

Три дні і три ночі, не втихаючи, палало...

З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

Благословенная давно, цвісти ще мусиш, Україно!

Хай же буде благословенне життя, звеличене працею.

Образи мистецтва, зокрема літератури, ми неодмінно домальовуємо нашою уявою.

В низині тривожились перелітні птахи, особливо чорногузи.

Ввібравши в себе погожість і чистоту сонячного дня, село виглядало, як дівчина красуня.

Ліс випустив мене з своїх обіймів, степам віддавши лагідно.

Розганяючи тумани, сонечко вставало.

І я, заплакавши, назад поїхав знову на чужину.

Усі, особливо Остап, швидко впорались із роботою.

чекаючи своїх учнів

і очікує колегу

який має високий авторитет серед учнів і колег

наш друг і наставник

осліплений яскравим сонцем

   Прийшла пора свята й благословенна.

Море безкрає таємниче десь зливається з небом.

 Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать.

У кімнату просочується сонячне світло тепле спокійне.

Вода, блискаючи на сонці, падає вниз на каміння.

Мати думає про неї, Галину, про брата.

Заклопотана роботою, вона не почула знайомих кроків.

За голими деревами, крім ставка, не видно нічого.

Щасливі, ми поверталися додому з екскурсії

Щасливі ми поверталися додому з екскурсії

Щасливі ми, поверталися додому з екскурсії

Щасливі, ми поверталися додому, з екскурсії

Далеко на південь засиніли смугою гори, вкриті лісом.

За селом, повиті ранковою димкою, мріли розлогі степи.

Чорні дерева стояли, настовбурчившись гілочками…

Вогка земля  мліла в золоті  проміння, вільна від тіней.

Роз’ятрений нудьгою, затоплений в задумі, плентався я тихою ходою берегом річки…

 виділяються за змістом та інтонаційно;

відносяться до одного й того самого слова в реченні й відповідають на одне й те саме питання.

указують на того, до кого звернено мовлення;  

 передають ставлення мовця до висловленого; 

комами і тире;

комами;

тире;

дужками.

А пісня наростаючи пливла над берегом.

Дівчата зачіпали Миколу жартуючи, а він усе стояв похнюпившись.

І я зими крутий долаю норов обличчя підставляючи вітрам.

Жінка йде поволі й трохи зігнувшись.

головні члени речення;

будь-які члени речення;

другорядні члени речення.

означення та обставини.

Бо коли, закохані в минуле, прокуняєм свій великий час, наша лінь ніколи не розлучить.

Буду, мамо горда і вродлива, з тебе дивуватися повік.

Там, у степу, схрестилися дороги, немов у герці  мечі.

Не шкодуй добра людям, віддаючи всього себе світові.

Чи винні ми, залюблені батьками, щось комусь у житті, окрім наших батьків?

Я так люблю тебе, мій краю, красу твоїх степів і гір.

Данилко радо, з підстрибуючи, біг до сусідів.

На світі все знайдеш, крім рідної матері.

Він, п’ятирічний хлопчик, міг би гратися годинами.

Ночували гайдамаки в зеленій діброві, на припоні пасли коні - сідлані, готові

Він був родом з Черкащини, давньої козацької столиці.

Шалений холодний вітер люто висвистував і завивав, гуляючи над степом.

Ввібравши в себе погожість і ясноту сонячного дня, село виглядало, як дівчина-красуня.

Розганяючи тумани, сонечко вставало.

Хай, розгорнувши строфи, наче крила, наступає пісня!

Народе мій, до тебе я ще верну.

Здавна  селяни, крім лісових промислів, займалися землеробством і тваринництвом.

І даль, і гай, і темні кручі відбились в лагідній воді.

Як рибалка, я повинен бути людиною поважною і розсудливою.

І срібна ніч, серпанками прикрита, дріма. 

А он уже видніє столиця Вишнивецького – Лубни.

Під нами - туман, а над нами листя – золоті сльози осені.

Жагучими пахощами дихала земля, розпалена садами.

А он він, орел, шумить, клекоче, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру.

Із тебе, першої моєї вулиці, почав я відкривати білий світ.

Білі стіни будинку вертають мені притомність.

Вона виповняла весь двір залягла по глибоких  просторах.

Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі.

Розплющую очі і бачу у вікнах глибоке небо всипане зорями і віти берези.

Десять чорних кімнат налитих пітьмою по самі вінця.