Відокремлені обставини

Блакитний час прикинувшись водою тече в піщаних, чистих берегах.

 Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур'яні.

  Нікого тут нема крім мене й господині.

Невисокий кремезний він пильно вдивлявся поперед себе.

 Вона сиділа, замислившись

 З переляку хлопці бігли, не чуючи ніг

Човен пливе та хвилі здіймає, б'ючи вітрила в задумливу ніч

Лісник поспішаючи швидко йшов стежкою, але помітивши козулю на галявині, враз зупинився.

 Чому ліси чекають мене знову, на щит піднявши сонце і зорю?

  Швидко повечерявши, полягали спати.

  Годі вже панам сидіти, згорнувши руки.

Білий димок, хвилюючись, здіймається догори чумацьким табором.

Стоїть замислившись стара груша у саду

 То запахи осінніх хризантем змішавшись з димом розірвуть нам груди

Вжахнулась сарна й щезла в гущині лишивши зелені сліди на синій від роси траві.

Відходив серпень запаливши наостанку білі вогні пізніх гречок.

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї.

  Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

  Одягнені в зелені шати, чергуючись із рукотворними ланами й луговими килимами, дібровами та гаями, гори набувають особливої привабливості.

  Переляканий, запорошений снігом, без шапки, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

 Куди не кинь оком, ниви шумлять круг мене, часом заважаючи почути дзвінкі переливи.

 Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля.

 Наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву.

 Незважаючи на лютий холод, Шовкуна все більше хилило на сон.

Рідна земле, щаслива й багата, мій уклін тобі, мій тобі спів!

Пройшовши по небу, тепла, тиха червнева ніч стала оволодівати і землею.

  Кінь перервавши уздечку, щосили подався по дорозі до села.

Причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабиних молитов, як заворожений.

При в’їзді в село вершників уже чекали юрмлячись край доріжки босоногі діти.

 Школярі жартували, крокуючи вулицею.

 Він прибіг додому і, схопивши булку з маслом жадібно почав їсти.

   Василько розчепірив руки,  і падаючи грудьми на воду, швиденько звів їх докупи.

  Він підвівся і, не прощаючись, вийшов з хати.

Миколка міг переказати текст оповідання, і не перечитуючи його вдруге.