Безособові речення

Шукай вітру в полі.

Йому тут було радісно й добре.

Навмання ітиму вслід за тобою.

Стук обмерзлого відра.

Село. Обійстя. Мальва.

До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки.

Ударили у дзвін, народу сповістивши перемогу.

І мені одразу стало якось тепліше і відрадніше на душі

Зелене море зроблять із Дніпра.

П’ю життя моє спрагнено-радо.

Нам наказано йти.

З вогнем не жартуй.

Тернистий шлях людини.

Урожай зібрали багатий.

У хаті пахло чебрецем, свіжою травою.

Не берися не за своє діло.

Було нам важко і було нам зле.

Світлая, дивная ніч.

Шилом моря не нагрієш.

У лікувальну силу липового цвіту вірили з давніх-давен.

Чесне діло роби сміло.

Згашу полум’яне пекло в очах і думках твоїх.

У такі хвилини мандрівникам смутно.

Вивели Олександру з подвір’я та й кинули під тином без помочі.

Багато слів написано пером.

Страждаю, мучусь, і живу, і гину, благословляю біль своїх тенет.

Залиш на завтра хліб, а не роботу.

Полюють зайців по-різному.

Надворі було вітряно.

Повільно йшли до перону.

Швидко розвиднілося.

Під серцем аж вогнем пекло, під груди підпирало.

Тимка зустріли приязно.

Йому раптом зробилося легко і навіть весело.

І не було на вербах телефону.

У такі хвилини мандрівникам смутно.

Нам наказано йти.

Лоскітно пахло в пасіці медом.

Пахне талим снігом і першим дощем.

Чесне діло роби сміло.

Пахне терпкою ожиною в лісі.

І мені одразу стало якось тепліше і відрадніше на душі.

Повертаю кулю земну, наче глобус.

 Мені одначе не спалося.

Із можливого в чудесне перекинуто мости.

Смеркалося.

Пронозистий вітер.

Уже надворі стало світати.