Відокремленні члени речення.

Прокинувшись уранці ми побігли до озера вмитися.

Посміхнувшись письменник сів писати наступну книгу.

Падаючи листочки витанцьовували вальс.

 Полягали спати повечерявши.

Вони сиділи склавши руки.

Над озером холонув вечір зануривши в мілкі береги далеке полум'я хмар.

Дівчина все ще стоїть заломивши руки.

 Хлопці бігли не чуючи ніг.

Розбудовуючись Луцьк стає все сучаснішим.

Стоїть замислившись стара груша в саду

 Опритомнівши чоловік почув недалеко людські голоси.

 Відпочивши ми знову взялися за роботу.

 Ворог тікав не оглядаючись.

 Бійці боролися мужньо і не шкодуючи свого життя.

 Можна бути добрим і не чекаючи похвали.

 Дівчина стояла нахилившись над щойно зв'язаним снопом.

 Спочиваючи бійці славну пісню співають.

Не читай лежачи!

Затихаючи десь за ланами гомонів грім.

 Усміхнувшись сонце вмить висушило росу.

 Бійці пересуваються катакомбами згорбившись.

 Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи.

 Посміхаючись учителька зайшла до класу.

 Качка тримається на воді розпластавшись.

Причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабині молитви.

 Над хатою піднялись у небо голуби знаменуючи, мир і благодать.

Налякалася сарна й щезла, в гущині залишивши сліди на росі.

 Пором плив перерізаючи, пощерблену хвилями місячну доріжку.

Деякий час усі сиділи задумавшись.

 Якби хліб та одежа то їв би козак лежа.

 На концерті улюбленого співака слухали стоячи.

Погомонівши діти пішли на уроки.

 Василько розчепірив руки, і падаючи грудьми на воду, швиденько звів їх докупи.

Степ, струснувши із себе росу, та, зігнавши непримітні тіні, горить жовто-зеленим кольором

 Дід прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок.

Над скелею літали чайки плавно, розрізаючи, крильми повітря.

Людина! Це ж яке слово! Його треба говорити стоячи.

 Похитуючись Соломія підійшла до столу.

 Бійці сиділи деякий час задумавшись.

 Гуркіт канонади ревів не перестаючи.

Пряме дерево і вмирає стоячи.

 Хлопчики сиділи на скелі і, звісивши ноги, стежили за вудочками.

 Весело фиркаючи машина, помчала у видолинок.

Забувши, сміх ми слухали вчителя.

Білий кінь повіддя, попустивши, летить у степи.

 Зазвичай, чим глибше до поверхні лежать породи, тим вони давніші.

Був у дорозі їм загадковий знак з неба - затемнення сонця.

Незважаючи на малюсінький вітер, парило і робилося душно.

Тепер він мав горде переконання, своє, ні в кого не позичене.