вставні слова

якими мовець виражає своє ставлення до того, про що повідомляє.

які виділені в реченні для посилання його змісту й значення.

які називають особу або предмет, до яких звертається мовець.

які відносяться до одного й того самого члена речення й виконують однакові синтаксичні функції.

в середині речення.

на початку речення.

в кінці речення.

на початку, у середині, у кінці речення.

Семен йди сядь коло мене.

Розпережимь Максиме може ще поміститься.

Лізь Одарко хоч у тісну шпарку.

Язикатий Марку не вчиняй сварки.

Дарують підкову на щастя.

На щастя не покладайся а в нещасті у відчай не вдавайся.

На щастя життя без несподіванок не обходиться.

На щастя і любов я маю право.

Мені осіння ніч короткою здається.

Ні, слів людських для їх немає.

Морозний сніг, здається, падає на серце.

Сій, сіваче, правди вічної зерно.

І того, можливо, не знайду я слова, щоб прекрасний оспівати світ.

Вершники, здавалось, зрослися з підібраними грудастими кіньми.

Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися.

Та й, між нами кажучи, не дуже й заснеш, коли заважають.

І, справді, світало вже.

Впевненості, звичайно, не було.

Отже, не відпускай моєї руки

Небо сьогодні, знаєш, таке особливе!

На щастя злива вже вщухала.

На щастя потяг було затримано.

Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу.

Поки працювали в полі дощу на щастя не було.

Ріка звичайно не Егейське море котре проходить звісно від "еге"

Трава в полі як там кажуть аж шумить

на жаль тут не було ніяких сумнівів

словом ми були схвильовані і ентузіазм у нас буяв

Сьогодні ранок ще холодний а втім надій на теплий день не полишаю

А може щастя нам шукати вже не треба?

Відступати нам по-перше пізно а по-друге немає підстав

Сорок літ спливло за видноколом а я ще навіть і не жив

уявіть

мабуть

отже

може

Горе, кажуть за горе чіпляється

Товариш, видно: не зрозумів жарту

Іван Франко кажуть, знав 14 мов

І ось, нарешті, засинів Дніпро