Загальна характеристика простого речення

Тополя - в полі, берізка - під вікном...

Життя біжить, вирує повінню, шумить.

Світанок...

Полудень...

Вже вечір за вікном...

Кіт звичайний

у траві зеленій

споглядає літо.

Він, напевно,

поглядом шукає

зниклу так раптово

мишу у траві.

У житті все пов'язане:

радість і печаль...

А котові, звісно,

бракує тих мишей..

Навіяло, занесло, замело і закрутило....

Чекають ранки, а може, й вечори...

Вони прийдуть із подихом весни, 

накличуть дивні сновидіння...

Чекають в полі дивоквіти

прийдешньої прекрасної весни.

Цей листопад прощається із нами,

встелив всю землю килимами,

зірвав вже листя із дерев,

спинив дерев осінній рев...

Затихла осінь...

І сонно сивими туманами прикрилась,

чекає щось від завтрашнього дня,

призупинила хід свого коня...

Той дивний білогривий кінь 

ступав туди, куди йому було не лінь:

і в сад. де груші пали рясно,

і в поле, що ясніло ясно

і в темну й невідому синь,

Життя - прекрасне....

Сонце - у синім видноколі...

Вже вечір за вікном... 

Життя біжить, вирує повінню, шумить,

Про щастя прошу розказати.

Даруй. даруй, моє життя,

оті хвилини щастя й суму.

Я буду вдячною за все!

Воно розбудить опівночі.

А та пелюстка квітки - твоя мова

Із сонцеквітки - дивомови,

ти не бажав із слів намистечко зібрати

Щоб дітям рідним дарувати

довічний спадок - слово рідне

Щоб більше нашу рідну мову ...

в ганебне рабство вже не віддавати...

Осіння ніч короткою здається.

А місяць розказати ніби казку хоче.

Мені так довго заснути не вдається.

Листя жовте на чорній і густій ріллі,

Прийшов вночі до міста дощ,

намалював пейзаж осінній,

лишив поля змокрілих площ,

калину - в голосінні.

Ніби хтось покликав, ніби хтось позвав...

Осінь у траві лишає жовтий лист,

його вітер нині вранці обірвав...

Обійму гриба рукою,

Ляжу в травах, засміюсь,

І пишатимусь красою,

І красою обіллюсь.

Небо в хмарах,

Я у травах,

Гриб у лісі, у траві.

Лине дощ, як сльози, з неба,

ллється товщею води.

У житті тільки того й треба, 

аби не було біди.

Користуйся, а якщо забудеш,

а якщо нещасним станеш ти,

то візьми у руки квітку щастя.

І побачиш: знов життя буде цвіти!

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. 

Дід говорив, що так співають лебедині крила.

Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу.

Вони летять нижче розпатланих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів.

 Розповідні, спонукальні, окличні.

Розповідні, окличні, неокличні.

Розповідні, питальні, спонукальні.

 Діти, будьте обережні на дорозі!

 Діти, будьте обережні на дорозі, будь ласка!

Будь ласка, будьте обережні!

Солов’я збентежив трепет яблуневих віт.

 Зашепотіли збуджені листочки, заметушилась у траві комашня.

Золоті бджоли бриніли в золотому сонячному промінні, а навколо купчились яскраві метелики.

захоплений історією, сонячний промінь, приїхали послухати, сік із яблук

зображення трапляються, батьки переймаються, біля рогу, на майдані, будуть робити

 чудовий день, прийти вчасно, говорити з мамою, батькова порада

кривити душею, наш учитель, бажати щастя

гори перевернути, сказати правду, Іван Петрович

весняна пора, уроки історії, пошана до людини

 накивати п'ятами

ідеш селом

 собака ховає