ЗНО 2021. МОВА 4 варіант

Другий склад наголошений у слові

Літеру Е треба писати на місці обох пропусків у рядку

Спільнокореневим до слова вода є

Помилково вжито слово в рядку

Не змінюються всі слова в рядку

Правильно утворено форму кличного відмінка обох іменників у всіх рядках, ОКРІМ

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Далі, вище, починається мішаний ліс, густішає й густішає і дуби, і липи, і явори, і ясени, і берези. (2) Скільки тут тіні й свіжості — сонце не сонце, спека не спека. (3) А як пройде злива, все тут пахне водою, ніби губка насичена, і густі тумани ... над кронами дерев. (4) А скільки під ногами гриба всілякого. (5) Топчешся по слизьких, старих бабках з м’якими капелюхами, по білих, твердих хрящах-гірчаках, по рожевих і синіх сироїжках, по червоних білокраплистих мухоморах. (6) А скільки тут шуму всілякого: птахи літають поміж гілляччям, шмигають дикі голуби, десь вистукує дятел у дупляву липу, десь дзвінко й лунко кряче крук. (7) А там шмигне маленька метка тінь з гілляки на гілляку — це білочка.

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Далі, вище, починається мішаний ліс, густішає й густішає і дуби, і липи, і явори, і ясени, і берези. (2) Скільки тут тіні й свіжості — сонце не сонце, спека не спека. (3) А як пройде злива, все тут пахне водою, ніби губка насичена, і густі тумани ... над кронами дерев. (4) А скільки під ногами гриба всілякого. (5) Топчешся по слизьких, старих бабках з м’якими капелюхами, по білих, твердих хрящах-гірчаках, по рожевих і синіх сироїжках, по червоних білокраплистих мухоморах. (6) А скільки тут шуму всілякого: птахи літають поміж гілляччям, шмигають дикі голуби, десь вистукує дятел у дупляву липу, десь дзвінко й лунко кряче крук. (7) А там шмигне маленька метка тінь з гілляки на гілляку — це білочка.

Порушено норми милозвучності в реченні

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Далі, вище, починається мішаний ліс, густішає й густішає і дуби, і липи, і явори, і ясени, і берези. (2) Скільки тут тіні й свіжості — сонце не сонце, спека не спека. (3) А як пройде злива, все тут пахне водою, ніби губка насичена, і густі тумани ... над кронами дерев. (4) А скільки під ногами гриба всілякого. (5) Топчешся по слизьких, старих бабках з м’якими капелюхами, по білих, твердих хрящах-гірчаках, по рожевих і синіх сироїжках, по червоних білокраплистих мухоморах. (6) А скільки тут шуму всілякого: птахи літають поміж гілляччям, шмигають дикі голуби, десь вистукує дятел у дупляву липу, десь дзвінко й лунко кряче крук. (7) А там шмигне маленька метка тінь з гілляки на гілляку — це білочка.

Замість пропуску в третьому реченні може бути кожне з наведених слів, ОКРІМ

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Далі, вище, починається мішаний ліс, густішає й густішає і дуби, і липи, і явори, і ясени, і берези. (2) Скільки тут тіні й свіжості — сонце не сонце, спека не спека. (3) А як пройде злива, все тут пахне водою, ніби губка насичена, і густі тумани ... над кронами дерев. (4) А скільки під ногами гриба всілякого. (5) Топчешся по слизьких, старих бабках з м’якими капелюхами, по білих, твердих хрящах-гірчаках, по рожевих і синіх сироїжках, по червоних білокраплистих мухоморах. (6) А скільки тут шуму всілякого: птахи літають поміж гілляччям, шмигають дикі голуби, десь вистукує дятел у дупляву липу, десь дзвінко й лунко кряче крук. (7) А там шмигне маленька метка тінь з гілляки на гілляку — це білочка.

Уточнювальним членом речення ускладнено речення

Однакова кількість звуків і букв у всіх словах рядка

Лексично правильне словосполучення утворить прикметник особовий(а) з іменником

Прочитайте уривок.

Тумани, тумани над містом пливуть,

Як хвилі гойдаються сон(1)і...

І клаптями тануть, і лавою йдуть

Такі монотон(2)і...

Завис олив’ян(3)ий, імлистий тягар

Немов перегон(4)а отара, і дивиться як та пан(5)а.

Подвоєні літери треба писати на місці всіх цифр, ОКРІМ

Разом треба писати НЕ в рядку

Через дефіс треба писати кожен прислівник у рядку

Суфікс -ов- має прикметник, утворений від слова

Правильно вжито відмінкову форму числівника у реченні

Граматичну помилку допущено в рядку

У формі наказового способу вжито всі наведені дієслова, ОКРІМ

Прочитайте речення Старшокласники-випускники […] усіляким обставинам, сумлінно готуються до ЗНО. Замість пропуску в реченні може стояти слово

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

Відокремленим означенням можна замінити підрядне речення в рядку

Складносурядне речення утвориться, якщо до частини «Жито вже викинуло колос...» додати

Установіть відповідність між фразеологізмом і його значенням.

Фразеологізм                                  Значення

1 аби день до вечора                   А підневільно

2 бентежити кров                          Б швидко

3 високо літати                               В підступність

4 гадюка потайна                          Г зазнаватися

                                                              Д хвилюватися

З’ясуйте синтаксичну роль виділеного слова

Синтаксична роль                         

1 компонент простого дієслівного присудка                  

2 компонент складеного дієслівного присудка                  

3 означення                                     

4 підмет

Приклад

А Любить свій край — це для народу жити.

Б Я буду малювати троянди на білому по­лотні.

В Я хочу вміти бачити зорі в буденних калю­жах.  

Г Вони грають у футбол ще з дитинства.

Д У мене є хороша звичка ходити пішки.

Установіть відповідність між видом односкладного речення та прикладом.

Вид речення                                       

1 означено-особове                        

2 неозначено-особове                  

3 узагальнено-особове                 

4 безособове                                     

Приклад

А Шуміла калина листом зелененьким.

Б А тим часом весніє, весніє.

В Завтра зранку вийду до криниці, непочатої води нап’юсь...

Г Чуєте, як у селі співають?

Д Тихим кроком далі зайдеш.

Установіть відповідність між випадком уживання тире та прикладом

Випадок уживання тире                                              

1 перед узагальнювальним словом           

2 між підметом і присудком                         

3 у безсполучниковому реченні                  

4 між частинами неповного речення         

Приклад

А Треба твердо знати: людина — найвищий вимір краси.

Б Я на ріку дивлюсь — і котить хвилі рідний мій Дінець.

В Одного зимового погожого дня забарабанили, заспівали дзвіночки — на нашу вулицю ввірвалася в яблуках коні.

Г Гук лісорубів і пил, передзвін — усе мені любе отут, у Закарпатті.

Д Червоний Марс над селищем горить: для наших предків — вісник лихоліть, для правнуків — роз­відана планета.

З’ясуйте, якими частинами мови є виділені в реченні слова (цифра позначає наступне слово)

До міста (1) ще далеко, коні підбилися, а (2) попереду лежали піски; їхати (3) потомленими кіньми (4)проти ночі було незручно.

1            А прикметник

2            Б дієприкметник

3            В прислівник

4            Г прийменник

Д частка

Кирило-Мефодіївське братство

(1-7) Кузнею, в якій викувано першу політичну програму відродженого українства, було славне Кирило-Мефодіївське братство в Києві, назване так від слов’янських первоучителів. Його засновником став вихованець харківського університету, письменник і вчений Микола Костомаров, а в списках його значаться найкращі імена тогочасної української інтелігенції — Миколи Гулака, Опанаса Маріа, Василя Бєлозерського, Пантелеймона Куліша і, нарешті, найбільшого з них Тараса Шевченка.

(8-18) Микола Костомаров, що по закінченні Харківського університету вчителював якийсь час на Волині, а в 1846 році перейшов як університетський професор до Києва, зразу зорганізував тут таємне товариство, яке поставило собі метою боротьбу за визволення слов’янських народів, єднання їх у федеративному союзі незалежних держав. За короткий час свого існування встигло товариство об’єднати до сотні найдіяльніших людей того часу, але вік його був недовгий. Вже на початку 1847 року, на донос студента Петрова, товариство розкрито, а його членів поарештовано, розпорошено по засланнях. Із записок одного з членів товариства — Василя Бєлозерського — можемо й собі бодай наближено пізнати цілі й засоби кирило-мефодіївців.

(19-22) За словами Бєлозерського, «Христос відкрив людськості рівність і братерство всіх народів,  але ті, що добилися влади, зґвалтували християнський закон і почали гнобити слабших. Особливо болючий гніт припав на долю слов’янських народів, у яких відібрано найсвятіше знаряддя духу —- мову».

(23-35) «У такому самому жахливому положенні найшлося й наше світло — Україна. Прилучена до Росії на основі власних прав, вона терпить безліч кривд. Її права позабуто, й тепер вона не як сестра спорідненого народу, але як рабиня мусить терпіти все, що тільки може бути нещасного в житті народу. Невже ж ми своїм життям заслужили на таку ганебну долю? Ні! Але ми заслужимо на неї, коли не будемо нічого робити й спокійно будемо дивитися, як на наших очах убивають найбільший дар Божий — народне життя з його духом, ідеєю й метою, до якої вона повинна змагати», — так писав Бєлозерський у своїх «записках», так думали його товариші, що разом з ним, бажаючи бачити Україну вільною й щасливою, розуміли рівночасно, що важко буде їй здобути й втримати свою незалежність власними силами. Всю надію поклали вони на підтримку решти слов’янського світу, в якому повнен би панувати закон взаємної любові, пошани й солідарності.

(36-41) У відозві Кирило-Мефодіївського братства «До українців» з’ясована його програма: «Усі слов’яни повинні об’єднатися, але так, щоби кожен слов’янський народ творив окрему республіку й правив собою не в купі з другими, а тільки, щоби кожний з них мав свою мову, свою літературу й свій окремий, громадсько-політичний лад... У кожній республіці повинна бути загальна рівність і воля, щоб не було ніякої різниці станів».

(42-46) Костомаров вірив у месіаністичну роль України в справі визволення слов’янських народів й утвердженні справедливих засад життя: «Тоді скажуть усі народи, показуючи те місце, де на мапі буде намальована українська республіка: от камінь, відкинений будівничим, а він став основою всього».

(47-50) Проголошуючи й поширюючи свою так би сказати «максимальну» програму, кирило-мефодіївці не закривали очей на вимоги життя й тому боролися за скасування кріпацтва, свободу друку, віру й науку, загальну освіту, заміну рекрутської армії на народну міліцію тощо.

(51-60) По зусиллях своїх попередників, що змагали до культурного відродження українства, вони перші накреслили програму політичного визволення й незалежності. «Планам українських ідеалістів не судилося здійснитися, але їх ідеї не загинули марно. Боротьба за визволення закріпаченого селянства стала гаслом української літератури: можна сміливо сказати, що перше, ніж кріпацтво було скасоване самим урядом, йому вже був завданий смертельний удар у літературі» (Д. Дорошенко). Це щодо «мінімальної» програми кирило-мефодіївців. «Максимальну» перейняли від них грядущі покоління, що й виконали її разом з поправками, які внесла практика й дальший розвиток нашого життя.

Стиль тексту -

Кирило-Мефодіївське братство

(1-7) Кузнею, в якій викувано першу політичну програму відродженого українства, було славне Кирило-Мефодіївське братство в Києві, назване так від слов’янських первоучителів. Його засновником став вихованець харківського університету, письменник і вчений Микола Костомаров, а в списках його значаться найкращі імена тогочасної української інтелігенції — Миколи Гулака, Опанаса Маріа, Василя Бєлозерського, Пантелеймона Куліша і, нарешті, найбільшого з них Тараса Шевченка.

(8-18) Микола Костомаров, що по закінченні Харківського університету вчителював якийсь час на Волині, а в 1846 році перейшов як університетський професор до Києва, зразу зорганізував тут таємне товариство, яке поставило собі метою боротьбу за визволення слов’янських народів, єднання їх у федеративному союзі незалежних держав. За короткий час свого існування встигло товариство об’єднати до сотні найдіяльніших людей того часу, але вік його був недовгий. Вже на початку 1847 року, на донос студента Петрова, товариство розкрито, а його членів поарештовано, розпорошено по засланнях. Із записок одного з членів товариства — Василя Бєлозерського — можемо й собі бодай наближено пізнати цілі й засоби кирило-мефодіївців.

(19-22) За словами Бєлозерського, «Христос відкрив людськості рівність і братерство всіх народів,  але ті, що добилися влади, зґвалтували християнський закон і почали гнобити слабших. Особливо болючий гніт припав на долю слов’янських народів, у яких відібрано найсвятіше знаряддя духу —- мову».

(23-35) «У такому самому жахливому положенні найшлося й наше світло — Україна. Прилучена до Росії на основі власних прав, вона терпить безліч кривд. Її права позабуто, й тепер вона не як сестра спорідненого народу, але як рабиня мусить терпіти все, що тільки може бути нещасного в житті народу. Невже ж ми своїм життям заслужили на таку ганебну долю? Ні! Але ми заслужимо на неї, коли не будемо нічого робити й спокійно будемо дивитися, як на наших очах убивають найбільший дар Божий — народне життя з його духом, ідеєю й метою, до якої вона повинна змагати», — так писав Бєлозерський у своїх «записках», так думали його товариші, що разом з ним, бажаючи бачити Україну вільною й щасливою, розуміли рівночасно, що важко буде їй здобути й втримати свою незалежність власними силами. Всю надію поклали вони на підтримку решти слов’янського світу, в якому повнен би панувати закон взаємної любові, пошани й солідарності.

(36-41) У відозві Кирило-Мефодіївського братства «До українців» з’ясована його програма: «Усі слов’яни повинні об’єднатися, але так, щоби кожен слов’янський народ творив окрему республіку й правив собою не в купі з другими, а тільки, щоби кожний з них мав свою мову, свою літературу й свій окремий, громадсько-політичний лад... У кожній республіці повинна бути загальна рівність і воля, щоб не було ніякої різниці станів».

(42-46) Костомаров вірив у месіаністичну роль України в справі визволення слов’янських народів й утвердженні справедливих засад життя: «Тоді скажуть усі народи, показуючи те місце, де на мапі буде намальована українська республіка: от камінь, відкинений будівничим, а він став основою всього».

(47-50) Проголошуючи й поширюючи свою так би сказати «максимальну» програму, кирило-мефодіївці не закривали очей на вимоги життя й тому боролися за скасування кріпацтва, свободу друку, віру й науку, загальну освіту, заміну рекрутської армії на народну міліцію тощо.

(51-60) По зусиллях своїх попередників, що змагали до культурного відродження українства, вони перші накреслили програму політичного визволення й незалежності. «Планам українських ідеалістів не судилося здійснитися, але їх ідеї не загинули марно. Боротьба за визволення закріпаченого селянства стала гаслом української літератури: можна сміливо сказати, що перше, ніж кріпацтво було скасоване самим урядом, йому вже був завданий смертельний удар у літературі» (Д. Дорошенко). Це щодо «мінімальної» програми кирило-мефодіївців. «Максимальну» перейняли від них грядущі покоління, що й виконали її разом з поправками, які внесла практика й дальший розвиток нашого життя.

За типом мовлення текст є

Кирило-Мефодіївське братство

(1-7) Кузнею, в якій викувано першу політичну програму відродженого українства, було славне Кирило-Мефодіївське братство в Києві, назване так від слов’янських первоучителів. Його засновником став вихованець харківського університету, письменник і вчений Микола Костомаров, а в списках його значаться найкращі імена тогочасної української інтелігенції — Миколи Гулака, Опанаса Маріа, Василя Бєлозерського, Пантелеймона Куліша і, нарешті, найбільшого з них Тараса Шевченка.

(8-18) Микола Костомаров, що по закінченні Харківського університету вчителював якийсь час на Волині, а в 1846 році перейшов як університетський професор до Києва, зразу зорганізував тут таємне товариство, яке поставило собі метою боротьбу за визволення слов’янських народів, єднання їх у федеративному союзі незалежних держав. За короткий час свого існування встигло товариство об’єднати до сотні найдіяльніших людей того часу, але вік його був недовгий. Вже на початку 1847 року, на донос студента Петрова, товариство розкрито, а його членів поарештовано, розпорошено по засланнях. Із записок одного з членів товариства — Василя Бєлозерського — можемо й собі бодай наближено пізнати цілі й засоби кирило-мефодіївців.

(19-22) За словами Бєлозерського, «Христос відкрив людськості рівність і братерство всіх народів,  але ті, що добилися влади, зґвалтували християнський закон і почали гнобити слабших. Особливо болючий гніт припав на долю слов’янських народів, у яких відібрано найсвятіше знаряддя духу —- мову».

(23-35) «У такому самому жахливому положенні найшлося й наше світло — Україна. Прилучена до Росії на основі власних прав, вона терпить безліч кривд. Її права позабуто, й тепер вона не як сестра спорідненого народу, але як рабиня мусить терпіти все, що тільки може бути нещасного в житті народу. Невже ж ми своїм життям заслужили на таку ганебну долю? Ні! Але ми заслужимо на неї, коли не будемо нічого робити й спокійно будемо дивитися, як на наших очах убивають найбільший дар Божий — народне життя з його духом, ідеєю й метою, до якої вона повинна змагати», — так писав Бєлозерський у своїх «записках», так думали його товариші, що разом з ним, бажаючи бачити Україну вільною й щасливою, розуміли рівночасно, що важко буде їй здобути й втримати свою незалежність власними силами. Всю надію поклали вони на підтримку решти слов’янського світу, в якому повнен би панувати закон взаємної любові, пошани й солідарності.

(36-41) У відозві Кирило-Мефодіївського братства «До українців» з’ясована його програма: «Усі слов’яни повинні об’єднатися, але так, щоби кожен слов’янський народ творив окрему республіку й правив собою не в купі з другими, а тільки, щоби кожний з них мав свою мову, свою літературу й свій окремий, громадсько-політичний лад... У кожній республіці повинна бути загальна рівність і воля, щоб не було ніякої різниці станів».

(42-46) Костомаров вірив у месіаністичну роль України в справі визволення слов’янських народів й утвердженні справедливих засад життя: «Тоді скажуть усі народи, показуючи те місце, де на мапі буде намальована українська республіка: от камінь, відкинений будівничим, а він став основою всього».

(47-50) Проголошуючи й поширюючи свою так би сказати «максимальну» програму, кирило-мефодіївці не закривали очей на вимоги життя й тому боролися за скасування кріпацтва, свободу друку, віру й науку, загальну освіту, заміну рекрутської армії на народну міліцію тощо.

(51-60) По зусиллях своїх попередників, що змагали до культурного відродження українства, вони перші накреслили програму політичного визволення й незалежності. «Планам українських ідеалістів не судилося здійснитися, але їх ідеї не загинули марно. Боротьба за визволення закріпаченого селянства стала гаслом української літератури: можна сміливо сказати, що перше, ніж кріпацтво було скасоване самим урядом, йому вже був завданий смертельний удар у літературі» (Д. Дорошенко). Це щодо «мінімальної» програми кирило-мефодіївців. «Максимальну» перейняли від них грядущі покоління, що й виконали її разом з поправками, які внесла практика й дальший розвиток нашого життя.

Твердження, що «усі слов’яни повинні об’єднатися, але так, щоби кожен слов’янський народ творив окрему республіку й правив собою не в купі з другими, а тільки, щоби кожний з них мав свою мову, свою літературу й свій окремий, громадсько-політичний лад...» є утвердженням думки про те, що

Кирило-Мефодіївське братство

(1-7) Кузнею, в якій викувано першу політичну програму відродженого українства, було славне Кирило-Мефодіївське братство в Києві, назване так від слов’янських первоучителів. Його засновником став вихованець харківського університету, письменник і вчений Микола Костомаров, а в списках його значаться найкращі імена тогочасної української інтелігенції — Миколи Гулака, Опанаса Маріа, Василя Бєлозерського, Пантелеймона Куліша і, нарешті, найбільшого з них Тараса Шевченка.

(8-18) Микола Костомаров, що по закінченні Харківського університету вчителював якийсь час на Волині, а в 1846 році перейшов як університетський професор до Києва, зразу зорганізував тут таємне товариство, яке поставило собі метою боротьбу за визволення слов’янських народів, єднання їх у федеративному союзі незалежних держав. За короткий час свого існування встигло товариство об’єднати до сотні найдіяльніших людей того часу, але вік його був недовгий. Вже на початку 1847 року, на донос студента Петрова, товариство розкрито, а його членів поарештовано, розпорошено по засланнях. Із записок одного з членів товариства — Василя Бєлозерського — можемо й собі бодай наближено пізнати цілі й засоби кирило-мефодіївців.

(19-22) За словами Бєлозерського, «Христос відкрив людськості рівність і братерство всіх народів,  але ті, що добилися влади, зґвалтували християнський закон і почали гнобити слабших. Особливо болючий гніт припав на долю слов’янських народів, у яких відібрано найсвятіше знаряддя духу —- мову».

(23-35) «У такому самому жахливому положенні найшлося й наше світло — Україна. Прилучена до Росії на основі власних прав, вона терпить безліч кривд. Її права позабуто, й тепер вона не як сестра спорідненого народу, але як рабиня мусить терпіти все, що тільки може бути нещасного в житті народу. Невже ж ми своїм життям заслужили на таку ганебну долю? Ні! Але ми заслужимо на неї, коли не будемо нічого робити й спокійно будемо дивитися, як на наших очах убивають найбільший дар Божий — народне життя з його духом, ідеєю й метою, до якої вона повинна змагати», — так писав Бєлозерський у своїх «записках», так думали його товариші, що разом з ним, бажаючи бачити Україну вільною й щасливою, розуміли рівночасно, що важко буде їй здобути й втримати свою незалежність власними силами. Всю надію поклали вони на підтримку решти слов’янського світу, в якому повнен би панувати закон взаємної любові, пошани й солідарності.

(36-41) У відозві Кирило-Мефодіївського братства «До українців» з’ясована його програма: «Усі слов’яни повинні об’єднатися, але так, щоби кожен слов’янський народ творив окрему республіку й правив собою не в купі з другими, а тільки, щоби кожний з них мав свою мову, свою літературу й свій окремий, громадсько-політичний лад... У кожній республіці повинна бути загальна рівність і воля, щоб не було ніякої різниці станів».

(42-46) Костомаров вірив у месіаністичну роль України в справі визволення слов’янських народів й утвердженні справедливих засад життя: «Тоді скажуть усі народи, показуючи те місце, де на мапі буде намальована українська республіка: от камінь, відкинений будівничим, а він став основою всього».

(47-50) Проголошуючи й поширюючи свою так би сказати «максимальну» програму, кирило-мефодіївці не закривали очей на вимоги життя й тому боролися за скасування кріпацтва, свободу друку, віру й науку, загальну освіту, заміну рекрутської армії на народну міліцію тощо.

(51-60) По зусиллях своїх попередників, що змагали до культурного відродження українства, вони перші накреслили програму політичного визволення й незалежності. «Планам українських ідеалістів не судилося здійснитися, але їх ідеї не загинули марно. Боротьба за визволення закріпаченого селянства стала гаслом української літератури: можна сміливо сказати, що перше, ніж кріпацтво було скасоване самим урядом, йому вже був завданий смертельний удар у літературі» (Д. Дорошенко). Це щодо «мінімальної» програми кирило-мефодіївців. «Максимальну» перейняли від них грядущі покоління, що й виконали її разом з поправками, які внесла практика й дальший розвиток нашого життя.

Правильно визначено тему тексту в рядку

Кирило-Мефодіївське братство

(1-7) Кузнею, в якій викувано першу політичну програму відродженого українства, було славне Кирило-Мефодіївське братство в Києві, назване так від слов’янських первоучителів. Його засновником став вихованець харківського університету, письменник і вчений Микола Костомаров, а в списках його значаться найкращі імена тогочасної української інтелігенції — Миколи Гулака, Опанаса Маріа, Василя Бєлозерського, Пантелеймона Куліша і, нарешті, найбільшого з них Тараса Шевченка.

(8-18) Микола Костомаров, що по закінченні Харківського університету вчителював якийсь час на Волині, а в 1846 році перейшов як університетський професор до Києва, зразу зорганізував тут таємне товариство, яке поставило собі метою боротьбу за визволення слов’янських народів, єднання їх у федеративному союзі незалежних держав. За короткий час свого існування встигло товариство об’єднати до сотні найдіяльніших людей того часу, але вік його був недовгий. Вже на початку 1847 року, на донос студента Петрова, товариство розкрито, а його членів поарештовано, розпорошено по засланнях. Із записок одного з членів товариства — Василя Бєлозерського — можемо й собі бодай наближено пізнати цілі й засоби кирило-мефодіївців.

(19-22) За словами Бєлозерського, «Христос відкрив людськості рівність і братерство всіх народів,  але ті, що добилися влади, зґвалтували християнський закон і почали гнобити слабших. Особливо болючий гніт припав на долю слов’янських народів, у яких відібрано найсвятіше знаряддя духу —- мову».

(23-35) «У такому самому жахливому положенні найшлося й наше світло — Україна. Прилучена до Росії на основі власних прав, вона терпить безліч кривд. Її права позабуто, й тепер вона не як сестра спорідненого народу, але як рабиня мусить терпіти все, що тільки може бути нещасного в житті народу. Невже ж ми своїм життям заслужили на таку ганебну долю? Ні! Але ми заслужимо на неї, коли не будемо нічого робити й спокійно будемо дивитися, як на наших очах убивають найбільший дар Божий — народне життя з його духом, ідеєю й метою, до якої вона повинна змагати», — так писав Бєлозерський у своїх «записках», так думали його товариші, що разом з ним, бажаючи бачити Україну вільною й щасливою, розуміли рівночасно, що важко буде їй здобути й втримати свою незалежність власними силами. Всю надію поклали вони на підтримку решти слов’янського світу, в якому повнен би панувати закон взаємної любові, пошани й солідарності.

(36-41) У відозві Кирило-Мефодіївського братства «До українців» з’ясована його програма: «Усі слов’яни повинні об’єднатися, але так, щоби кожен слов’янський народ творив окрему республіку й правив собою не в купі з другими, а тільки, щоби кожний з них мав свою мову, свою літературу й свій окремий, громадсько-політичний лад... У кожній республіці повинна бути загальна рівність і воля, щоб не було ніякої різниці станів».

(42-46) Костомаров вірив у месіаністичну роль України в справі визволення слов’янських народів й утвердженні справедливих засад життя: «Тоді скажуть усі народи, показуючи те місце, де на мапі буде намальована українська республіка: от камінь, відкинений будівничим, а він став основою всього».

(47-50) Проголошуючи й поширюючи свою так би сказати «максимальну» програму, кирило-мефодіївці не закривали очей на вимоги життя й тому боролися за скасування кріпацтва, свободу друку, віру й науку, загальну освіту, заміну рекрутської армії на народну міліцію тощо.

(51-60) По зусиллях своїх попередників, що змагали до культурного відродження українства, вони перші накреслили програму політичного визволення й незалежності. «Планам українських ідеалістів не судилося здійснитися, але їх ідеї не загинули марно. Боротьба за визволення закріпаченого селянства стала гаслом української літератури: можна сміливо сказати, що перше, ніж кріпацтво було скасоване самим урядом, йому вже був завданий смертельний удар у літературі» (Д. Дорошенко). Це щодо «мінімальної» програми кирило-мефодіївців. «Максимальну» перейняли від них грядущі покоління, що й виконали її разом з поправками, які внесла практика й дальший розвиток нашого життя.

Засобом міжфразового зв’язку першого та другого речень тексту (рядки 1-7) є