Звертання

Гей вдарте в струни кобзарі натхніть серця піснями.

 Ми зберегли тебе вкраїнська мово щоб лютий ворог не поранив.

Я до тебе друже лину з України від оселі батька з тої полонини.

Ти зійди на гору і поглянь на схід: стали світлі хати і просторий світ.

Пригадайте мамо те прощання край воріт, де падала і сяяла роса.

 Знов Микито слово правди ти забув і зверхньо судиш про діяння князів.

До тебе друже юний приходять все нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Де ти фантазіє там радощі й печалі, весна і осінь, літо і зима.

іменником у кличному відмінку однини

іменником у знахідному відмінку однини

іменником у називному відмінку однини

іменником у родовому відмінку однини

 не виступає членом речення

виступає підметом

 виступає додатком

 виступає означенням

Понеси мене на крилах радосте моя (В.Симоненко).

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора (Д.Луценко)

Рідна мово без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок (П.Перебийніс).

Старі дуби спасибі вам за осінь (Л.Костенко).

Ой, обережні, як ви раді, коли оступиться сміливий! 

О чорний пугачу, не кряч, що всюди лиш журба є! 

О лебідь, лебідь білокрилий, не відлітай від мене знов.

Гірка та важка ти, хліборобська доле!

Широкий Дніпре мій, з тобою ми в розлуці.

Йди в тисячоліття, рідна мово, до сердець і душ людський доходь.

На волоссі твоєму, кохана, діадема з проміння цвіте.

. Чого ж, ти, мовчиш, сивий вітряче?

 Діду а які у сонця ключі?

 Виростеш ти сину вирушиш в дорогу виростуть з тобою приспані тривоги...

 Де ж там сховалася ти рідна земле?

Доручаю вам капітане велику й важливу справу...

Думи мої думи мої квіти мої діти виростав вас доглядав де ж мені вас діти?

О світе зелений для тебе у мене багато й багато хвалебних пісень.

Без мови рідної юначе й народу нашого нема...

Ясні зорі, тихі води – то земля твоя мій сину.

Біла хато писанко яскрава! Хто тебе таку намалював?

Україно молюся за мову, за божественну мову твою, і за вроду твою калинову, від якої добрішим стаю.

Стара, похила батьківська хатино, завжди для тебе я – мала дитина.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє серденько – колюча терня.

Привітай же, моя ненько моя Україно, моїх діток нерозумних.

Розкажи ж тепер, друже, Степане, про свою недолю.

Сину мій, Тимоше то ж був не наказ.