звертання

А Привіт тобі зеленокудра Сквиро поет сивоголовий посила (М. Рильський).

Б Чи знаєш ти хлопче якого коня тобі серед поля вготовила доля?

(Б. Олійник ).

В Спасибі Вам мамо за вічну любов і за всю неоплачену ласку

(Д. Луценко).

Г Не плачте мамо не треба, і ви не журіться тату (А. Малишко).

А Рідна мово без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок (П. Пе-ребийніс).

Б Понеси мене на крилах радосте моя (В. Симоненко).

В Старі луби спасибі вам за осінь (.]. Костенко).

Г Не сумуй вербо моя похила шо багряним листям одшуміла осені

пора (Д. Луценко).

А нібито, по-перше, на радість

Б отож, наприклад, уявіть собі

В до речі, без сумніву, на мій погляд

Г навіть, на жаль, між нами кажучи

А Хоч на чверть кроку проте попереду (С. Журахович).

Б Навіть медуза знає заздалегідь, що буде буря на морі (В. Сабунаєв

В Звичайно дорога нам теж не килимами була вистелена (О. Гончар).

Г А все таки це ж на одній планеті (М. Рильський)

А Того можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати

світ (М. Рильський).

Б Пам'ятки української вишивки, на жаль, збереглися лише за

кілька останніх століть (О. Гасюк).

В І не вертайся, навіть, у знемозі, коли прямуєш по своїй дорозі

(О. Довгий ).

Г' Місяць хоче мабуть погрітись, суне в шибку свій блідий диск

(В. Симоненко).

А Люди різне [ ...] про цей випадок

Б... людині властиво помилятися.

В У народі ... мовчання це золото.

Г Брехню …. різними словами, а правду тільки одним.

А Таким чином, культурологія пов'язана з багатьма науками.

Б Може, у вас знайдеться цікава книжка для мене!

В Тепер ти, очевидно, можеш передумати іхати.

Г Того дня на дорогах, як навмисне, були затори.

А коми між однорідними членами речення

Б коми між частинами складного речення

коми для виділення порівняльного звороту

Г коми для виділення вставного словосполучення (речення)

однорідні члени речення

звертання

вставні слова

головні члени речення

Полювати на дрібних тварин злітаються хижі птахи: орли, сови, яструби

 Усе зникло: і місто, і гори, і поле, і гай.

Діти кинулись рвати чудові квіти – рожеві гвоздички, лілові дзвіночки. 

Береги, лози, вода – усе було залите гарячим сонцем.

А Карпо знав добре всі стежки, галявини, луки в селі.

 Б І все поволі зникало і море, і скелі, і земля.

 В Серед ночі гуси знялися, полетіли.

Г Ось вода вийшла з берегів, затопила луки

присудок

підмет

додаток

обставина

підмети та присудки;

обставини та означення;

тільки другорядні члени речення

будь-які члени речення.

 узагальнювальне;

 пояснювальне; 

об'єднувальне;

 однорідне.

Яка ти розкішна земле весело засівати тебе хлібом  

  Ластівочко звідкіля ти прилетіла?

О слово рідне орле скутий

  Мамо зваріть супу!

Життя прожити не поле перейти.

 Пронеслася над галявиною ціла зграйка птахів сороки ворони граки.

  На галявині в лісі в полі всюди чується гомін птахів.

Ой місяченьку не світи нікому.

 Купало Купало даруй мову рослинам.

Запалай мені вогнику крилатий полум'ям привітним і незлим.

Ой не шуми луже.

 іменником у кличному відмінку однини

 іменником у називному відмінку однини

іменником у знахідному відмінку однини

 іменником у родовому відмінку однини

не виступає членом речення

 виступає додатком

 виступає підметом

 виступає означенням

 Понеси мене на крилах радосте моя (В.Симоненко).

 Рідна мово без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок (П.Перебийніс).

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора (Д.Луценко)

Старі дуби спасибі вам за осінь (Л.Костенко).

 Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

 Ой, не крийся ,природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

 У калині, кажуть, материна любов і мудрість.

Скажіть, будь ласка, де живе мрія.

 Видно, борсук знав, коли достигають плоди, і зараз не навідувався сюди.

Без сумніву, і ми не в тім’я биті.

На щастя на сум на печаль має право кожна людина

Лише працьовита людина може сподіватися на щастя

На щастя тут багато не говорили і не сперечалися.

 Хлопцям на щастя дарували хустинки.

Мені здається що все це було давно

Здається часу і не гаю а не встигаю

Дівчатам футбол здається не дуже цікавий.

 У нашому будинку здається квартира

 Всяке трапитись може на довгім віку.

Злива тривала майже годину.

Може ви чули як пахне земля?

Та ніч була на диво схожа.

Може, зламатися тіло, але ніколи - дух.

Здається, загримів десь на небі грім.

 Здається, вічністю буття маленька мить.

 Уже скоро мабуть, почнеться урок.

 Я все-таки не зможу вам допомогти.

Мені здається це все смішним.

 Зараз весна авітаміноз мабуть почався.

 На щастя я вже не сподіваюсь.

Мабуть, від учителя я взяв святу любов до книжки.

Будь ласка, не дивуйтесь тому диву.

Мудрість, кажуть, приходить з роками.

Справді сонце встало, оглянуло світ.

Червонобоким яблуком округлим скотився день доспілий і тяжкий.

Хлопець замріяно слухав розглядаючи високі стожари палаючого заходу.

Виростеш ти сину вирушиш в договору виростуть з тобою приспані тривоги.

Прийми ж цей спів хоч тугою повитий та повний хоч гіркий та вільний…

Де ти взяла звичку читати лежачи?

Синиці голос голосок один не збляк один не змок голками сиплеться сухими.

Чи чули ви як в дзвоні молотка співає сталь вітаючи людину?

Дивіться на мене я виплакав очі мені їх не шкода, мені їх не жаль.

Якщо прийде журба то не думай її рознести у веселощах буйних.

Мій давній друже мушу я с тобою розстатися надовго.

виступають підметом     

виступають означенням   

не виступають членами речення

виступають присудком

Гордістю кожної оселі був рушник вишитий мамою бабусею.

Тихі ніжні зорі спадали з неба.

Учися пробачати юний друже якою б кривда не була.

За все тобі спасибі!

Мамо, хочеш, я намалюю тобі сад?

Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе мила васильки з-під вій

Ніночко, у тебе ж глибокий по­тяг до літератури!

Дорогий діду, а які у сонця клю­чі?

О слово рідне! Орле скутий!

О панно Інно, панно Інно!

Ти знаєш, що ти - людина

Ой ти , дівчино, з горіха зерня

Верни до мене пам’яте моя... 

Знаю, знаю дівчинонько чим я тебе розгнівив: що я вчора ізвечора із другою говорив 

У Вербний тиждень за народним віруванням не можна сіяти городини... 

О сарнонько приходь вечірньою добою на скло прозорих вод... 

Але серед цієї суєти не загублю тебе я рідна, мово!

Ми чуємо, тебе, Кобзарю, крізь століття..

А ти, моє трудне й пекельне слово, чи заговориш, як мене не стане, чи разом з голосом моїм умреш?

Чудна, ти дочко! Я про тебе дбаю