Звертання, вставні слова

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Рушив пароплав покірний волі капітана.

Певно руїну та буря зробила?

Його репліки і пропозиції були якраз до речі.

У північ, може, в південь, на світанні ми пригорнемося до рідної землі, і будуть люди цілувати в шані поранені солоні шинелі.

Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи.

У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.

Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли.

Парубок спершу, мабуть, чи й не прийняв її за ту польову царівну...

Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.

На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила.

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

На станції Гребінка у вагоні, нарешті, попросторішало.

На щастя, підходив Андрій.

Вони встали й пішли — обоє чомусь засмучені — і вже до самої домівки мовчали.

Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були прикладом як для учителів, так і для учнів з усіх поглядів.

Вставне словосполучення

Вставне речення

Відокремлений член речення

Звертання

однорідними членами речення

поширеним звертанням

непоширеним звертанням

відокремленою обставиною

однорідні члени речення

вставне слово

відокремлені члени речення

звертання

Ти мене кохана проведеш до поля.

Ой не крийся природо не крийся що ти в лузі за літом у тузі.

Мій Боже милий як-то мало святих людей на світі стало.

Спасибі Вам мамо за вічну любов і за всю неоплачену ласку.

Ой дівчино шумить гай.

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора.

Понеси мене на крилах радосте моя.

Старі дуби спасибі вам за осінь.

Звертання— це слово або сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких звертається мовець.

Звертання можуть бути непоширеними й поширеними.

Звертання у реченні виступає підметом

Під хатою заночуєм, сину мій Іване!

Плачте, діти козацькії, така ваша доля!

Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, що будем робити?

Зв,...

..., зв.

..., зв, зв, ...

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.

«Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».

А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.

Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?

Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.

Дзвени моя пісне крилата у вітрах світової весни.