Звертання, вставні слова

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Рушив пароплав покірний волі капітана.

Певно руїну та буря зробила?

Парубок спершу, мабуть, чи й не прийняв її за ту польову царівну...

Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

На станції Гребінка у вагоні, нарешті, попросторішало.

На щастя, підходив Андрій.

Вони встали й пішли — обоє чомусь засмучені — і вже до самої домівки мовчали.

однорідними членами речення

поширеним звертанням

непоширеним звертанням

однорідні члени речення

вставне слово

звертання

Ти мене кохана проведеш до поля.

Ой не крийся природо не крийся що ти в лузі за літом у тузі.

Мій Боже милий як-то мало святих людей на світі стало.

Старі дуби спасибі вам за осінь.

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора.

Понеси мене на крилах радосте моя.

Звертання— це слово або сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких звертається мовець.

Звертання можуть бути непоширеними й поширеними.

Звертання у реченні виступає підметом

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

«Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».

А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.

Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?

Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.

На щастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

Поки працювали в полі дощу на щастя не було.

Відчиняли люди широко ворота, поливали на щастя дорогу.

Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому!

Поете, фарб не проморгай, бери багатства їх у вірші.

Привіт тобі, вродливая країно!