Звертання, вставні слова

З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка.

Сонце вже давно зайшло за висотою,а небо над нею все ще переливається барвами.

Дорога вулицями, балками, вигонами повилась.

Більш за все на світі дід любив сонце.

Скрізь червоно: на небі, на узгір'ї, на горі.

Арсена наздогнала струнка чорнява дівчина в білій концертній сукні.

Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля.

Пахне мова м'ятою цвітом, чебрецем і суничним літом.

Ні краса Південного Криму ні раптова свіжість ні навіть увага коханої тіточки Олени ніщо не радувало серця.

Це стосувалося усіх хлібороба вченого геолога гірника.

Усе зберегла моя уява ті ночі зоряні ті дні.

Данько розповідає дорослм казки про далеке місто щастя.

Нехай тебе не квапить невідомість, і чужина тебе не квапить.

Життя - не прогулянка, не забава, а важка праця.

Нових друзів шукай, а старих не забувай.

Ти не плач, не плач і мені пробач.

Оставайтеся здорові, мої високії тополі і мій хрещатий барвіночку.

радість

повагу

докір

Розпрягайте, хлопці, коні, та лягайте спочивать.

Веди, веди, молодий козаче, та не барися.

А що, Лавріне, чи будемо городити тин, чи й без тину обійдеться?

Він Максим добре знав як згубно опускати руки в скрутну хвилину.

Це може навіть і не вірші а квіти кинуті тобі.

Жовте листя на вітрах розвіяне поховала у снігах зима.

Тут навіть повітря здавалось дуже сухим і гарячим.

А що ж по-твоєму чинити мушу?

Добра такого таки зроду у мене правда не було.

Ти, дитино, покликана захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви "Ї".

Придивляйся до квітів майстре, щоб щоб світ і себе зрозуміти.

Я вірю рідна наша мово, що твоя сила воскресне!

сьогоднішня гра, безспорно, була результативною

перегорнуто останню сторінку книжки

нехтувати вказівками вчителя

невпевненість, сумнів

джерело повідомлення

послідовність думок

Борисфене батьку наш, і друже, біля твоїх родючих берегів ти нас з’єднав в часи прадавніх зрушень.

Братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

Гей, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?..

Моя пісне, розбийся на світлі акорди.

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Лунайте ж, оркестри, грими барабане, бо крок наш і дух наш міцніє!

Щось видно трапилося. 

М'яча ніде не було видно

Видно треба відпочити.

Видно так мало бути.

Натомлені села вечеряти сіли під грушами, вишнями і небесами.

Бобри натягали гілляк склали їх упоперек річки, й обмазали мулом.

Земля, і вода, і повітря: все поснуло.

Майте на увазі завтра буде дощ. 

Мова - це, без сумніву, фундамент культури.

Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.

І сміх, і гріх було дивитися на цю недоладну постать – натоптану злобою й болем.

У нашому саду ростуть такі дерева – яблуні, груші, сливи

Тягнуться до сонця і квіти, і трави, і віти кучеряві.

Щасливо радісно святково – квітує нива молода.

Він казав що не МОЖЕ мати ніякої насолоди від життя коли знає що поруч безправ'я все коїться

НА ДИВО коло цього питання він найбільше морочився.

Та ніч була НА ДИВО схожа.

Повітря ЗДАЄТЬСЯ п’янким і прозорим.

До речі у Києві є також музеї і театри, і кінотеатри, і стадіони – все це осередки культури.

Весна кажуть ледачого не любить.

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова!

Кажуть, кого вогнем пече, тому скрізь вода мріється.

Прийди, весно, прийди, рясна, новим життям заграй.

У світлиці стало видно, хоч голки збирай.

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті!

І вам, лицарі, великі

Богом не забуті.

О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були. 

Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою.

Народе мій до тебе я ще верну...

На поля мої дороги і стежинки падають і падають сніжинки.

Була весна весела щедра мила промінням грала сипала квітки.

Чорнобиль сьогодні своєрідний дозиметр нашої совісті.