Звертання . Вставні слова.

A. лапками;

Б. комою або знаком оклику чи знаком питання залежно від інтонації;

B. тире;

Г. завжди тільки знаком оклику.

A. А на чому ми спинились дорогий ти мій козаче? (О. Омельченко).

Б. На горбочку мак в шапці як козак (Г. Черінь).

B. Місяць козацьке сонце (Нар. творчість).

Г. Коли стелиться доріжка козакові не до ліжка (Нар. творчість).

A. Усе навколо казкою здається (Б. Остапенко)

Б. То як вам земляки живеться? (В. Дворецька).

B. Крізь ці кущі здається ніхто не пробереться (Н. Забіла).

Г. Будьте з рідними ніжні й ласкаві (М. Луків).

A. є головними членами речення;

Б. є другорядними членами речення;

B. не є членами речення;

Г. можуть бути і головними, і другорядними членами речення.

Іменником у знахідному відмінку однини і множини

Іменником у кличному відмінку однини та називному множини

Іменником у називному відмінку однини та родовому множини

Іменником у називному відмінку множини та родовому однини

доповнюють інформацію;

виражають ставлення мовця до висловлюваного ним;

конкретизують висловлене;

3 двадцятого квітня по перше травня не припинялися дощі.

Сергійко поліз на дерево по перше достигле яблуко.

Щоб стати культурною людиною, треба по-перше багато читати а по-друге постійно удосконалювати своє мовлення.

Було в батька три сини. 

Було зляга на вії півсон легенький... 

І в них було кохання, як у мене. 

Що в нас було? Любов і літо. 

Видно так мало бути. 

М’яча ніде не було видно.

Щось видно трапилося. 

Видно побачитися не вдасться. 

Ой не крийся природо не крийся що ти в лузі за літом у тузі.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Нікому солодкі мої не дано пізнати до кінця істину.

Нехай гнеться лоза а ти дубе кріпись.

1

2

3

4

5

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?..

Лунайте ж, оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю

Моя пісне, вогниста, шалена, ах, розбийся на світлі акорди.

Буває часом перебіжить дорогу листя.

Завтра поїдемо мабуть твоїм човном

Кажуть легше повалити ніж збудувати

Становище здавалося не таким скрутним.

Поклін тобі моя зів’яла квітко      

На Ласочка мила це ти спіймала.

Йдіть собі чорні вітри у вічність   

Діду чом дятел  шишки їсть?

Не тривожся зовсім моя, пташино   

Мене, ти, дубе отінив, як хмара.

А ти голубе, співай на калині 

Ні, не бійся, Тоню, гроза вже минає

Видно, борсук знав, що достигли плоди яблунь і кислиць

В калині, кажуть, материна любов і мудрість

Грек знову міг зустрітися з тобою, що він тепер, до речі, і зробив.

Отже, лелека переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до вирію 

Ніколи, звичайно ж не було на цьому військовому судні закоханої пари

Аж тоді Климко зрозумів, що цей солдат очевидно боїться партизанів

А капітан, виявляється, не тільки останнім покидає палубу корабля, він останнім покидає й домівку

Тільки на жаль, качка, вже почала старіти

Здається ми з вами десь зустрічалися

Здається вічністю буття маленька мить

І вечір осінній здається ще теплим

на початку   

в середині 

в кінці

завжди

на початку  

в кінці

в середині    

завжди

Привітай же, моя ненько моя Україно, моїх діток нерозумних

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє серденько – колюча терня;

Розкажи ж тепер, друже, Степане, про свою недолю

А Федько, справді, щось надзвичайне виробляв на річці

Учора син прийшов з-під Берестечка 

Молюся нашій Пресвятій Покрові

Сину мій Тимоше то ж був не нака

Чумак іде та й голову хилить

Та, ще можливо, буде дощ    

Я, мабуть, в цю річку заверну 

Осіння тиша може чарувати

Ми з батьком тут бувало рибалили.

І знову все здавалося спокійним

Тут не раз мені сумно бувало     

Ой не світи місяченьку нікому