Звертання. Вставні слова.

Микито знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

Пригадайте мамо те прощання край воріт де сяяла роса

До тебе Україно струна моя перша озветься.

До тебе мій дорогий юний друже приходять усе нові та нові книжки.

Густий, соковитий, запашний бур'ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

Оце (одного разу було свято й погода), сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий.

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі.

Краю героїчний пісне соколина ми розбили бурі вільними грудьми.

Гірке Тарасе твоє панування, краще б до людей ішов у найми.

Південний краю як тепер далеко лежиш від мене ти.

Запалай мій вогнику крилатий полум'ям привітним і незлим.

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога.

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі.

Увечері, справді, пішов дощ.

Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір.

Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося зелене листя.

Багатьом здавалося що й увесь півострів зараз палає в пожежах.

Широкі промені вдарялися об кам'яні плити, від чого здавалося що все тут пливе, рухається, злітає в просторі.

Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.

Такі експерименти, очевидно, необхідно продовжувати.

Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні.

Зміст цього поняття, на мою думку, треба уточнити.

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.

«Роби добро, – мені казала мати, – і чисту совість не віддай за шмати!»

Знала я, дочко, за ними принаймні три чесноти.

Зоре моя вечірняя зійди над горою.

Прийми ж цей спів хоч тугою повитий та новий хоч гіркий та вільний.

А може зараз ти не в полі любий а десь у теплому гостиннім домі.

Земле Тобі на рану не висиплю солі.

Радуйся, земле моя, радуйся, рідний народе, сонце твоєї свободи цілому світу сія.

Місяцю-князю, нічкою темною тихо пливеш ти стежкою таємною.

Слався, рідна Україно, наша земле золота.

О земле, моя нема рідніш за тебе.

МАБУТЬ, ОТЖЕ, НА МОЮ ДУМКУ, ДО РЕЧІ

НАВІТЬ, МАЙЖЕ, ПРИБЛИЗНО, ПРИНАЙМНІ

НА ЩАСТЯ, НА ЖАЛЬ, ЩОПРАВДА, СПОДІВАЮСЯ

ПО-МОЄМУ, МАЙТЕ НА УВАЗІ, МОЖЕ, ДЯКУЮ

Над широкими сіножатями, над зеленими ярами встав легесенький туман.

Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Блакитними очами дивляться мені в очі весна й небо.

 А вона почула й передумала до нас іти.

Усі: вовки, білки, зайці — бігають по снігу і мимоволі мабуть залишають свої сліди.

 Усі: вовки, білки, зайці — бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

Усі: вовки, білки, зайці бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

Усі: вовки, білки, зайці — бігають по снігу, і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.